ЧЕТВЕР часопис текстів і візії Архів Фотоархів Рецензії Форум Лінки Бібліотека
ЧЕТВЕР часопис текстів і візії
З М І С Т
Андрій БОНДАР
Світлана ПИРКАЛО
Юрій ЗАВАДСЬКИЙ
Гапа Н. КАРПА
Сергій П’ЯТАЧЕНКО
ІЗДРИК
Олег КОЧЕВИХ
Світлана ПОВАЛЯЄВА
Таня ГРИГОРЕНКО
MARI-DARI
Лінор ГОРАЛИК
Остап СЛИВИНСЬКИЙ
Тимофій ГАВРИЛІВ
Маріуш ҐЖЕБАЛЬСЬКИЙ
Устя ІВАНІВНА
Марта ПОДҐУРНІК
Петро ЯЦЕНКО
Кшиштоф СІВЧИК
Назар ПАНЧИШИН
Беата КОРОЛИШИН
Олексій ПУЗИР
Олена ДЖЕНІНҐС
Чеслав МІЛОШ
Роберт ҐЕРНҐАРДТ
ІБТ contra ЖАДАН
 

Світлана ПИРКАЛО / Уривок з роману «НЕ ДУМАЙ ПРО ЧЕРВОНЕ»

Дія у романі відбувається в Лондоні, куди героїня на ім’я Павліна Стопудів приїхала у пошуках не скажу чого, аби не розкривати всіх таємниць іще до того, як роман вийде друком.

 

МІЙ ГОЛУБИЙ ДРУГ

У мене був голубий друг. Його звали Дмитрик, він був українець із Києва. Дмит рик був із цих нових молодих українців, які знали по кілька мов, заробляли багато грошей у комерційних фірмах та банках, подорожували по всій Європі і прекрасно себе почували зі своїми зарплатами в Ук раїні, де, на відміну від Європи, досі можна дешево і дуже смачно поїсти і випити. Дмитрик був дуже радий, коли дізнався, що я переїжджаю до Лондона. Гейжиття в Лондоні — дуже бурхливе, і я знала, що в нього тут є романтичне захоплення на ім’я Олег, який працював барменом в однму з гейбарів у Сохо. Правда, я не знала, на якому етапі їхні стосунки були на той час. Проте Дмитрик часто їздив до Лондона і добре знав, де який бар у Сохо. Якось старий хрич сказав мені, що їде на півтора тижні на південь Іспанії. Я подзво нила Дмитрику і сказала, що хаза є, можна їхати. Дмитрик одразу ж пішов за квит ками. День від’їзду старого хрича і приїзду молодого підараса видався сонячним. Як тільки старий зі своїми валізами, крекчучи, забрався в таксі, я заперла хату і поїхала зустрічати Дмитрика до аеропорту.

— Гейгей! Стопудів! Розтовстіла, коро ва, пику собі наїла на буржуйських харчах!

— На чорта я тебе запросила, я вжешкодую. Іди назад у ті ворота і згинь з моїх очей, — сердилася я, забираючи у Дмитрика меншу сумку.

— Ну не сердься, пикатенька, я тебевилікую. Кілька днів у нічних клубах із пі дарасами — і зразу похудішаєш. Це, як виявилося, був не жарт. Дмитрик зробив кілька телефонних дзвінків, і на ве чір одразу назбиралася компанія із семи го лубих. Один був італієць, один російський князь в екзилі, один москвич, решта ук раїнці. — Білосніжка і сім гомів! — радів Дмит рик, одягаючись увечері. Збираючись гуляти, я подумала, що ніщо мені не заважає одягнутися як курві. Усе одно йду гуляти з голубими. І я вчинила від повідно. Дмитрик критично оглянув мене на високих підборах і в червоних панчохах сіточках, але нічого не сказав. Проте коли я навела очі чорним, а губи намалювала рожевою помадою, він всетаки не витри мав. — Стопудів, ти виглядаєш як транс вестит.

Я не відповіла і натомість намазала щоки рум’янами.

— І як дешева блядь до того ж. Мені з тобою соромно йти по вулиці.

— І правильно, — сказала я, — бо мене ніхто не впізнає в такому вбранні, а тебе всі впізнають. І взагалі мовчи. А то розповім твоїй родині в ІваноФранківській області, що ти приїхав до Лондона і замість картин ної галереї зібрав табун підарасів і збираєш ся у підарський клуб. Я підняла волосся вгору і заколола. Вийшло дуже гарно.

— А тепер, — сказала я, — перед виходом давай по абсенту. Я недавно купила в Сохо пляшечку.

— По чому? — Краще не питай. Я налила дві скляночки абсенту, опус тила туди по грудці цукру на ложечці і підпалила зелену рідину за допомогою зубочистки, припаленої від запальнички. Почекавши якусь мить, ми одночасно ляп нули долонями по склянках, від чого вогонь погас, і залпом, як рускую водку, випили абсент. В очах на якусь мить потемніло, а потім якось просвітліло. Подивившись на Дмит рика, я зрозуміла, що йому теж просвітліло. 015 — Ну, а тепер можна йти. Ми зустрілися з хихотливою зграйкою підарасів. Вони теж уже десь бухнули, але нам було краще, ніж їм.

— Підараси всіх країн! Єднайтеся! — ще здалеку закричала я. — Замовкни, Стопудів, вони образяться. — Чого це вони образяться? Я ж маю наувазі в гарному сенсі слова. Як тільки ми підійшли до купки голубих, я одразу ж сказала їм:

— Я дуже часто кажу слово «підараси». Може, комусь це здасться неполіткорект ним, але прошу пам’ятати, що я завжди кажу це з великою любов’ю і теплом. О'кей?

— О'кей, — погодилися вони.

— Ну що, підараси, — сказала я, — пішли бухнемо за знайомство.
Ми пішли у нічний клуб, який називаєть ся Гетто. Цей заклад повністю відповідав своїй назві. Затиснений між кількома ма ленькими провулками, цей нічний клуб був напханий пасивними гоміками, трансвести тами, транссексуалами, бородатими мужи ками у шкірянках. Денеде траплялися мо лоді стильні хлопці — про себе я їх прозвала новим поколінням підарасів. Вочевидь, вдень вони працювали в Сіті, увечері йшли до спортзалу качатися, а вночі шукати пригод на свою задницю.


[ ФРАГМЕНТИ - Повністю текст можна прочитати в друкованому виданні "Четвегра" ]

Chetver © 2005