|
ПОХМІЛЬНА ТЕРЦИНА
Свого шляху пройшовши половину,
Як я гадав (а втім, якби ж знаття),
Я здув неквапом з пива піну
І закурив, і за своє життя
Свого підняв же кухля чинно:
Хай дні мої повільніше летять!
І хай не скоро я навік спочину!
І хай... І хай — бажав собі щораз,
Допоки мов мару, немов якусь личину,
Узрів, що двоє ніби стало нас.
І другий теж сидить і цмулить пиво,
Смакуючи реберця моїх фраз.
І усміхається мені, але доволі криво,
І одяг в нього — мій, моє — лице.
І я прорік, і річ була поштива:
О незнайомцю, вислухай оце!
Неначе Кастор і Поллукс ходімо разом,
Мов Чук і Гек з’єднаємось в кільце.
Будь другом, братом, тінню, всім відразу!
Я зватимусь Лі Бо, а ти — Ду Фу,
Й між нами — ані сварки, ні образи,
Писатимем удвох одну строфу...
Він очі звів і мовив тихо: встаньте,
Гаразд, почнем, як не строфу — графу.
Ми підемо вперед, і зватимусь я Данте.
[ ... ] |
