|
АКВАРІУМНІ ДЕЛЬФІНИ
«Навіть у таких тварів, що власне не розуміють семйового життя, самиці дуже турбуються про свої
яйця та про дітей, що з них вилуплюються. Дуже безглузді створіння всякі гробаки та м’якуни, як от,
наприклад, п’явушники, равлики (слимаки), а й вони про свої яйця піклуються.»
Як доглядають дітей, звірів, птиць, комах, птахів, риб та гадів. №15.
Тов. Просвіта, Київ. 1908р.
1.
Ми плавали, щоб літати... Коли ми
вилізли на берег, вже була глибока весна.
Нас довго калатало ще досить холодною
хвилею, перш ніж підбити до берега, та й те,
доводилося чіплятися за пісок, що відходив
разом із водою, вислизав зпід кінцівок,
тягнув назад, у річкову каламуть, борсатися
в окрайці до смертельної нудоти... Нас роз
кидало берегом — сліпучим піщаним берегом, який спалахував на сонці кремнієм,
битим шклом, мушлями, мокрими водо
ростями... І все це притягувало, як магніт,
змушувало видряпуватися до сяйва й тепла
з останніх сил, щоби відчути, впізнати й піз
нати сухість повітря. Повітря, що висушує
панцир, робить його ламким та крихким.
Нарешті розшнуровано корсети, за
сліплено чимось веселковояскравим очі, й
зі спини щось витікає назовні, там набрякає,
розходиться променями, втрачає вагу... А за
спиною лишилися ті, кого забрала назад
хвиля — до вічного річкового неспокою,
туди, де тільки мокро, мокро, мокро... темно,
холодно, й можна тільки плавати, літати —
ніколи.
Що це зі мною? Я — літаю! Схоже на те,
коли кидало водою, тільки тепер носить по
вітрям — сяйво, сяйво, тепло й сяйво, так
легко, легко і страшно...
— Мамо, а можуть комахи думати так,
як ми?
— Ні, сонечко, їм краще
— вони все
відчувають й знають безпосередньо, а так,
як люди, думати, вони не можуть.
— А як же вони можуть нас розуміти?
— Так, як ти відчуваєш, коли зі мною щось
негаразд, коли я тобі нічого не кажу про це й
ніяк цього не виказую.
— Це тому вони мене не бояться?
— Ну так, вони відчувають, що ти їх не
хочеш скривдити...
— А ця бабка, що тільки4но вилізла з
личинки, вона така сама, як я був, коли
народився?
— Мабуть...
— А я теж полетів, коли народився?
— Так, але я тебе впіймала за вушко та
пригорнула до себе, ось так, а ти заснув.
— А що мені снилося?
— Думаю, що ти — літаєш довкола сонця.
— А коли я не народився, де я був?
— Ти плавав, тільки у мене в животі.
— Я був личинкою?
— Ні, ти був людинкою. Личинками
бувають тільки комахи, тому що мама не
носить їх в собі.
— А чому?
— Мабуть тому, що у них бачиш які
великі крила, а черевце яке маленьке...
— Крильця би поламалися?
— Можливо, а може у мами була б печіявід крилець, або вони б весь час своїм тріпо4
тінням лоскотали її зсередини...
— І вона би весь час сміялася?
— Вона би луснула зі сміху!
— І дитинка випала б!..
Їсти хочу. Хочу їсти. Мене можуть з’їсти
теж. Треба літати та їсти, їсти, щоб літати,
грітися на сонці...
[ ... ] |
