ЧЕТВЕР часопис текстів і візії Архів Фотоархів Рецензії Форум Лінки Бібліотека
ЧЕТВЕР часопис текстів і візії
З М І С Т
Андрій БОНДАР
Світлана ПИРКАЛО
Юрій ЗАВАДСЬКИЙ
Гапа Н. КАРПА
Сергій П’ЯТАЧЕНКО
ІЗДРИК
Олег КОЧЕВИХ
Світлана ПОВАЛЯЄВА
Таня ГРИГОРЕНКО
MARI-DARI
Лінор ГОРАЛИК
Остап СЛИВИНСЬКИЙ
Тимофій ГАВРИЛІВ
Маріуш ҐЖЕБАЛЬСЬКИЙ
Устя ІВАНІВНА
Марта ПОДҐУРНІК
Петро ЯЦЕНКО
Кшиштоф СІВЧИК
Назар ПАНЧИШИН
Беата КОРОЛИШИН
Олексій ПУЗИР
Олена ДЖЕНІНҐС
Чеслав МІЛОШ
Роберт ҐЕРНҐАРДТ
ІБТ contra ЖАДАН
 

MARI-DARI / «ПСЕВДОЕРОТИЧНА КАЗКА ПРО ШКАЛУ ВІД 0 ДО 10»

ПСЕВДОЕРОТИЧНА КАЗКА ПРО ШКАЛУ ВІД 0 ДО 10


Колись давно жили собі чоловік і жінка... І все у них, здається, було добре. Але от чоло вікові було якось неспокійно. Біда була в тім, що той чоловік був дуже розумний. І багато думав. І, як назло, думав він не про те, чи зійде пшениця і чи вродять яблука. Думав він про сенс життя, про своє призначення у цьому світі, про те, чому подо рожуємо ми на захід, за сонцем. Краще б він думав про яблука. А так...

(Ага, ми забули сказати на початку, що чоловік і жінка жили не разом. Просто собі жили. В одному місті.)

(Місто було гарним. Найкращим. Влас тиво «єдиним містом серед урбаністично впорядкованих територій». Про це теж думав цей чоловік.)

До певного часу чоловік і жінка не знали про існування одне одного. Жінка, може, й здогадувалася, що десь є хтось такий як він, а він про то мабуть не думав. В нього були інші турботи.

А потім вони зустрілися. Не випадково зовсім. Ця зустріч дуже ретельно готувалася багато років. Спочатку один місцевий поет написав вірша. Потім не менш місцеві музики поклали того вірша на музику. І стала така собі пісенька. Може бути.

Вона сподобалася чоловікові і жінці. Не разом. Поокремо. Але не в тім річ. Річ в тім, що вони зустрілися саме через цього вірша.

Ми не можемо сказати з певністю, що то була доля, чи ще щось таке, не в міру роман тичне. Просто хтось придумав, що так може бути.

Їхня зустріч була не дуже вдалою. Жінка намагалась здатися розумнішою, ніж є. Сві домо шукала якісь спільні крапки, щоб було про що говорити. Чоловік намагався робити вигляд, що йому цікаво, про що говорить жін ка, і, мабуть, шкодував за позиченими для цієї нагоди у товариша двадцятьма гривнями. Був чай з цитринкою і якийсь незрозумілий пляцок. Це було так давно.

[9] Потім вона сказала, що вже мусить йти. І він, мабуть, полегшено зітхнув. А, мо же, і з жалем. Ми нічого про це не знаємо.

[1] Для неї певний час було загадкою, чому вони зустрілися вдруге.

Вона не пам’я тала, хто то придумав.

Але так вже повелося, що з того часу вони зустрічалися багато раз. Часом щодня, часом рідше, і тоді жінці здавалось що вона тільки те й робить, що чекає. А чекати вона вміла. Часом вона могла годину пролежати на по лущених каменях за арсеналом, бо він запіз нювався. Але вона чекала, бо знала, що він обов’язково прийде. І він приходив, знічено, але радісно усміхаючись. І вона вже зовсім не гнівалася на нього. Вона не могла гнівати ся на цього чоловіка з перфектними руками і усмішкою, через яку тратила розум.

Жінка й сама не зрозуміла, коли залю билася в чоловіка. Це вийшло якось само со бою, непомітно. Вона тішилася як дитина своїми відчуттями, усміхалася сама до себе, коли згадувала про нього і взагалі виявляла всі класичні ознаки залюбленості.

А чоловік так само непомітно зрозумів, що не любить цю жінку. Ну, тобто любить,звичайно, але не так, як би хотілося. Він не міг любити жінку, яка не вміла хіхікати, яку не звали Наталка і яка була не така розумна як він. Це був би мезальянс, як сказала б на ша французька бабуся, якби вона в нас була. Тим не менше, між чоловіком і жінкою по чалися дивні стосунки, які ми не можемо окреслити інакше, як роман. Дещо аскетич ний, але роман.

Жінка вимагала до себе багато уваги і лю бові. Її, мабуть, недолюбили в дитинстві і вона тягнулася до нього, як тільки могла. Чоловікові теж, мабуть, хотілося уваги і любові. Але він ніколи у цьому не зізнавався, і робив вигляд, що його дратує її піклування. «Мама»— казав він трошки єхидно, але ми схильні думати, що йому всетаки була приємною її увага.

Роман цей почався якось сам собою. Ма буть, вони просто звикли бачитися часто. І треба було придумати якесь розумне виправ дання, чому саме вони бачаться чи не щодня. Чоловік часто зустрічав жінку після ро боти, їдучи через все місто з місця, де він думав за гроші. Але переважно він думав просто так.

Коли були гроші вони пили молочний коктейль у вишиванці, котра чомусь була ла сункою. Часом, коли було трохи більше гро шей, вони робили вигляд, що піцца — це ду же незле. Хоча насправді вона була огидною. Як і коктейль. Але про це не можна було говорити вголос.

Чоловік любив ходити вузькими вулич ками міста і навчив жінку любити це теж. Їхні проводжання додому перетворювалися в мандри засміченими і закинутими дво рами, брамами з покрученими сходами і колодязями будинків.

[ ... ]

[ ФРАГМЕНТИ - Повністю текст можна прочитати в друкованому виданні "Четвегра" ]

Chetver © 2005