|
ОПОВІДАННЯ ЗІ ЗНИКАЮЧИМ ГЕРОЄМ
Зараз близько шостої тридцять, якщо
точно — шоста тридцять дві, стрілка на поділ
ці, цокотіння годинника. Темний зимовий
світанок. За двадцять чотири хвилини в
кутовому вікні на першому поверсі спалахне
світло. Чотири хвилини до дзеленчання бу
дильника. Поки що майже пусто, пара з вуст,
колеса обліплені снігом, шиби стягнуті льо
дом. Слизько. Сьома. Пан Пйотр сьогодні
запізниться на роботу.
Йому недалеко — сім хвилин трамваєм, по
тім через базар, тож навіть якби вийшов за
п’ятнадцять ще є шанс встигнути. Але з під’їз
ду виходить тілький товстий пан з другого,
витискає перші глибокі сліди в свіжому снігу
і зникає за рогом. Знову чується скрип від
чиненої решітки. Підтюпцем вибігає гарненька
сусідка пана Пйотра. Відбитки її ратичок
перетинають стежку, витоптану товстуном.
Лягає новий шар снігу. Тепер вже занадто
пізно, тепер вже за десять. Однак пан Пйотр
не здається, рішуче шарпає за клямку і
швидким кроком прямує на зупинку. Під
їжджає трамвай.
Хоч і не збирався, пан Пйотр вступає в бе
сіди про погоду, уряд і страйки. Шаріється,
емоції беруть над ним гору, в трамваї душно,
вікна зачинені, бо вже майже зима. Спітні
лий, пан Пйотр висідає на Рондзє, двічі про
ходить повз світлофори і порушує територію
базару. Нещодавно змінився власник, триває
дискусія щодо вад та переваг, нові охоронці
освоюються з вузькими вуличками внутріш
нього міста. Пан Пйотр впевнено чимчикуєжінки з тарілками, яка туберкульозно кашляє.
Справа — вбиральні. Тепер грузини з облич
чями святих розкладають на столиках прок
ладки, дрібні елементи, запчастини і цвяхи.
Направо, фінішна пряма, старий базар, продаж
уживаних уламків з давніх часів. Вантажівка
з дрібним товаром виїжджає з паркінґу, пан
Пйотр хвилину чекає, віддихується. О
восьмій нуль одна зупиняється перед дверима
Архіву. Перше запізнення.
Закінчується осінь, починається будній
день. В понеділок зранку пан Пйотр вийде о
сьомій тридцять, щоб спокійним кроком
перейти алейкою між колишнім базаром і
будовою готелю, рівно о сьомій тридцять
шість пропустить чоловіка з навантаженим
помідорами візком. Зачекає біля світлофо
рів, на зупинку прийде одночасно з трамваєм,
не затримуючись, увійде досередини, може,
сяде, хоча о цій порі це, як правило, ма
лоймовірно. Ввічлива посмішка стримає па
сажирів від неприємних коментарів. Пан
Пйотр погляне понад головами тих, хто сидить,
і побачить за вікном міський краєвид. Одну з
більших вулиць.
[ ... ] |
