ЧЕТВЕР часопис текстів і візії Архів Фотоархів Рецензії Форум Лінки Бібліотека
ЧЕТВЕР часопис текстів і візії
З М І С Т
Андрій БОНДАР
Світлана ПИРКАЛО
Юрій ЗАВАДСЬКИЙ
Гапа Н. КАРПА
Сергій П’ЯТАЧЕНКО
ІЗДРИК
Олег КОЧЕВИХ
Світлана ПОВАЛЯЄВА
Таня ГРИГОРЕНКО
MARI-DARI
Лінор ГОРАЛИК
Остап СЛИВИНСЬКИЙ
Тимофій ГАВРИЛІВ
Маріуш ҐЖЕБАЛЬСЬКИЙ
Устя ІВАНІВНА
Марта ПОДҐУРНІК
Петро ЯЦЕНКО
Кшиштоф СІВЧИК
Назар ПАНЧИШИН
Беата КОРОЛИШИН
Олексій ПУЗИР
Олена ДЖЕНІНҐС
Чеслав МІЛОШ
Роберт ҐЕРНҐАРДТ
ІБТ contra ЖАДАН
 

ПЕТРО ЯЦЕНКО / «МОРОЗИВО»

МОРОЗИВО


– Я знаю, ти щас будеш матюкатися, но ти не матюкайся, – сказав мені інтеліґентного виду сивий тип. Вірменин. Взимку він носив потерті джинси, бежевий светр і окуляри в золотій оправі. – Паєдєш в адно мєсто, – у руці він тримав великий розтріпаний блок нот. – Харашо налічкай заплатят. Всєго адін ящік заказалі. Адрєс піши... Ета єврапєйская практіка. В Нарвєгіі зімой тоже любят мароженає...

Це було, звичайно, дуже мило з боку шефа – розповісти про маленькі фурґончики з намальованим на них великим морозивом. Нібито в Норвеґії вони в найлютішу холодне чу долають сніги й заметілі, щоб доставити жителям норвезької Півночі улюблений продукт. Звідки він це взяв? Бачив по теле візору чи бував у Норвеґії?.. Але в кожному разі цей примружений Ван Ванич намагався вчепити до такої небажаної доставки ідео логічне підґрунтя. Виходило, що таким чином я наближатиму Неньку до стандартів роз винутої Европи.

Якийсь чувак з далекого українського села замовив ящик морозива в січні. Може, тому що січень у нас недостатньо холодний, суцільна сльота і грип. От захотілося хоч би всередину холодненького. Чи весілля, а наре чена вередує, просить «заморожений сік екзотичних фруктів». Чи банально: людина з Норвеґії приїхала і хоче морозива. Дістати поблизу ніде не може, от і замовила з Києва через інтернет. Так, із села. Коли є гроші на ноутбук, чому не може?

Відмовляти шефу наразі не на часі: ли шень другий місяць працюю кур’єром.Сказав шеф «треба», значить – угу. А замість фурґона із зображенням ескімо, в мене старий «опель»пікап з рекламою нашого інтернетмагазину.

Випивши міцного чаю, щоб не хотілось спати, я обдзвонив гуртівні. Знайшов цей «заморожений сік», завантажив у коробку з сухим льодом, узяв два паки мінералки, ну, їду.

За картою від Києва до села з назвою Ми ронівка – півсотні кілометрів. У таку сльоту й сірість їхати тудиназад години зо дві. У погоді, правда, обіцяють зміни. Жіночий голос по радіо запевняє, що «в другій половині дня» схолодніє і засніжить. Ледь не штормове попередження.

Справді, на тридцятому кілометрі калюжі позамерзали, дорога стала наче ковзанка. Я зменшив швидкість, увімкнув фари (швидко вечоріло), трохи поматюкався.

Коли з’їхав на польовий шлях, було вже зовсім темно, пішов сніг. Спочатку такий дрібний, січе, а потім повалив, мов вата, густо. Я вийшов з машини і ловив його руками. Стало весело, як у дитинстві. Цього року такого снігу ще не було. Згадався ново річний запах мандаринових шкірок.

Полізназад до машини. Видимість – нуль. Склообтирачі не встигали збирати сніг. За півгодини снігу насипало так, що вони зу пинились. Я тільки бігав час від часу очи щати фари. Гадаю, до села лишалося кіло метрів п’ять. На дорозі ні машин, ані людей – нікого розпитати. Поле, сніг, темно.

 

[ ... ]

[ ФРАГМЕНТИ - Повністю текст можна прочитати в друкованому виданні "Четвегра" ]

Chetver © 2005