|
МОРОЗИВО
– Я знаю, ти щас будеш матюкатися, но ти
не матюкайся, – сказав мені інтеліґентного
виду сивий тип. Вірменин. Взимку він носив
потерті джинси, бежевий светр і окуляри в
золотій оправі. – Паєдєш в адно мєсто, – у
руці він тримав великий розтріпаний блок
нот. – Харашо налічкай заплатят. Всєго адін
ящік заказалі. Адрєс піши... Ета єврапєйская
практіка. В Нарвєгіі зімой тоже любят
мароженає...
Це було, звичайно, дуже мило з боку
шефа – розповісти про маленькі фурґончики
з намальованим на них великим морозивом.
Нібито в Норвеґії вони в найлютішу холодне
чу долають сніги й заметілі, щоб доставити
жителям норвезької Півночі улюблений
продукт. Звідки він це взяв? Бачив по теле
візору чи бував у Норвеґії?.. Але в кожному
разі цей примружений Ван Ванич намагався
вчепити до такої небажаної доставки ідео
логічне підґрунтя. Виходило, що таким чином
я наближатиму Неньку до стандартів роз
винутої Европи.
Якийсь чувак з далекого українського
села замовив ящик морозива в січні. Може,
тому що січень у нас недостатньо холодний,
суцільна сльота і грип. От захотілося хоч би
всередину холодненького. Чи весілля, а наре
чена вередує, просить «заморожений сік
екзотичних фруктів». Чи банально: людина
з Норвеґії приїхала і хоче морозива. Дістати
поблизу ніде не може, от і замовила з Києва
через інтернет. Так, із села. Коли є гроші на
ноутбук, чому не може?
Відмовляти шефу наразі не на часі: ли
шень другий місяць працюю кур’єром.Сказав шеф «треба», значить – угу. А замість
фурґона із зображенням ескімо, в мене
старий «опель»пікап з рекламою нашого
інтернетмагазину.
Випивши міцного чаю, щоб не хотілось
спати, я обдзвонив гуртівні. Знайшов цей
«заморожений сік», завантажив у коробку з
сухим льодом, узяв два паки мінералки, ну,
їду.
За картою від Києва до села з назвою Ми
ронівка – півсотні кілометрів. У таку сльоту
й сірість їхати тудиназад години зо дві. У
погоді, правда, обіцяють зміни. Жіночий
голос по радіо запевняє, що «в другій половині
дня» схолодніє і засніжить. Ледь не штормове
попередження.
Справді, на тридцятому кілометрі калюжі
позамерзали, дорога стала наче ковзанка. Я
зменшив швидкість, увімкнув фари (швидко
вечоріло), трохи поматюкався.
Коли з’їхав на польовий шлях, було вже
зовсім темно, пішов сніг. Спочатку такий
дрібний, січе, а потім повалив, мов вата,
густо. Я вийшов з машини і ловив його
руками. Стало весело, як у дитинстві. Цього
року такого снігу ще не було. Згадався ново
річний запах мандаринових шкірок.
Полізназад до машини. Видимість – нуль.
Склообтирачі не встигали збирати сніг. За
півгодини снігу насипало так, що вони зу
пинились. Я тільки бігав час від часу очи
щати фари. Гадаю, до села лишалося кіло
метрів п’ять. На дорозі ні машин, ані людей –
нікого розпитати. Поле, сніг, темно.
[ ... ] |
