|
ЕМІЛЬ І МИ
«Боячись не виспатися,
ми вирішуємо не спати й лежимо,
аж поки не заснемо й не виспимось.»
І так весь час, ми мандруємо лише
в одному напрямку, приймаючи
примітивну диктатуру фізіології.
Втрачені нагоди люблять мститися, тож
я пропоную скористатися з привалу, зробити,
що треба, у цьому сенсі. Попиши про запас,
це можливо, але не таким чином, бо
збиратися в життя – це щось більше, ніж
збирати досвід на подальшу дорогу.
Життя – за життя непроїзне,
а об’їзди ведуть нас до наступних:
«Як ми назвемо нашу мілюсінську
чи нашого мілюсінського? Подбаємо,
щоб наш пестунчик був щасливий, а потім
опублікуємо його на шпальтах свідоцтва про смерть.»
Бо справді, назване перестає бути небезпечним,
але стає певним, тобто, нудним?
Чи ґрунтовне знання предмету ґарантує
пристойний теоретичний рівень, з дотриманням
елементарної об’єктивності? Тож чи
наші померлі є лавою присяжних, чи лише свідками
обвинувачення? Але, повертаючись до того, про що
ти питав, я спробую позичити у неї, і
ми наповнимо бак двома Лєшками.
Врештірешт, ти можеш їхати останнім автобусом,
пам’ятай, це приватна лінія, то може, варто не їхати, і ти
не матимеш де залишитись на ніч, але про це не турбуйся.
[ ... ] |
