пан м. пише вірш про рідне місто
занурене у тумани
оселене в порах року
тобі все те притаманне
що і сліпому пророку
вгорі нависає замок
з розбійниками й королями
мешкають в замку так само
панни і пікові дами
внизу повновода річка
і набережна обабіч
линуть вітрильники стрімко
з опалого листя грабів
обабіч від річки руїни
у кожній мешкають люди
руїни перлина країни
колиска нового будди
внизу лабіринт мінотавра
там темрявно і сльотаво
у тобі є щось від гавра
від праги і від полтави
опівночі бродить голем
стрясаються срібні вила
але є алейхем шолом
міцкевич й король данило
вони твої янголи і не
єдині є ще фортуна
вона непомітно змінить
вила на тризуб нептуна
пишися пишися вірше
рости крихкокорий платане
трапиться те що найгірше
якщо тебе раптом не стане
якщо у твоїх руїнах
жити ніхто вже не буде
не плаватимуть кораблі на
каналі й не буде будди
радійте радійте пиво
пийте з міської броварні
вас покохають жахливо
міцно дівчата гарні
гойдатимуться сідниці
мов грабове листя на водах
всміхатимуться щасливці
з високих біґбордів народові
свободо тобі вітання
свободо тобі молитва
станцюймо свободо танець
скажімо святого вітта
занурене у тумани
оселене в порах року
тобі все те притаманне
що і сліпому пророкові
[ ... ]
|
