ЧЕТВЕР часопис текстів і візії Архів Фотоархів Рецензії Форум Лінки Бібліотека
З М І С Т

Тимофій ГАВРИЛІВ
Галина ТКАЧУК
Андріан ПОПІДОХА
Гапа Н. КАРПА
Сергій МЕКЕДА
ЮліяГОГОЛЬ
Віталій ШИНКАР
Дзвінка МАТІЯШ
Дмитро ЛАЗУТКІН
Марі-ДАРІ
Олена ДУБ
Олесь БЕРЕЖНИЙ
Юлія ЄМЕЦЬ-ДОБРОНОСОВА
Орест ШЧЕЗНЯК
Віктор В.ПУШКАР
Наталя ІЛЬЧУК
Юрко ПОКАЛЬЧУК
Тарас ЄФІМЕНКО
Мирослава НАХАЧ

ЧАС ДЕЛІКАТЕСІВ

- Лікбез і пропаганда
- Лікбез і пропаганда 2
 

Гапа Н. Карпа / ЛЮБЧИК І СЕКУНДА

— Закурити свою печаль, нехай вона димом підніметься до стелі, як ти, як я, ми не належимо нікому. Хлопчику, я хочу знати твою історію. Хочу знати, на що я наражаюся. Ти головне не бійся. Будеш боятися пізніше. Зараз відпочивай, — вона вкинула недопалок до попільнички і двома руками влізла в його волосся. Вони лежали на підлозі. Він не опирався. Йому було приємно. Запах диму втікав крізь щілини у вікнах. Щось було у ньому слізливе. Навіть розбещеність і кокетство робили його гарним. Гарним. Як квітка. Як травичка. Як пташка.

«Чи можна поставити мітку і на тобі?»

Підлога завжди гріє, коли навколо холодно. Для нього було важливо не залишитися з нею наодинці, бо боявся, бо боявся її. А хто її не боявся, хлопчику? Але поки ти ще тут, то насолоджуйся — буде, що розказати дітям-внукам. Коли такі будуть, звичайно.

Вона була вічно зайнята. Звали її Секунда. Так навіть у паспорті записано.

Хлопчик не розумів значення найпростішого слова, яке вимовлялося нею. Автоматично, вилітаючи з її язика, одне з найуживаніших ставало кодом. А вона нічого не кодувала. Шкода, він не усвідомлював усієї радості бути поруч із нею.

— Рррр, — трохи згодом випускає він. Вона не знає, чи це було зітхання, а чи вияв злості. Вона не цікавиться цим. Її смішить його страх перед нею.

Вона майже чітко уявляє його історію, нічим не особливу, може, трохи трагічної тональності, але не більше. Він просто гарний. А жага втекти від неї вгадується в кожному його погляді, коли вона рухається. Він, наївний, все ще надіється натрапити на вихід. Він надіється врятуватися. Вона самовдоволено всміхнулась і поцілувала його у вуста, блискучі, як у дівчаток, малинового кольору, напіввідкриті від страху. Він її смішить. Цікаво, коли настане дія тавра, коли він прокинеться і відчує себе купленим, проданим, неповерненим, затаврованим, пройденим і злизаним. Язиком. Вона всміхається ще раз. Вона хоче його цілувати навіть тоді, коли він вмиратиме. Від страху. Від страху.

— Ти розумна дівчина.

— А то я не знаю, — напівжартома, на половину з жалем.

Бідний, він ще не ловив моменту. Монету? Така твоя, хлопчику, карма. Лови!..

 

 

Дванадцята година. За усіма законами жанру він би повинен прийти зараз. Та не прийшов. Може, пора змінити жанр? Секунда не надто тим переймалась, — так, виходить на те, що він її обдурив. Все одно заклались вони на те ж саме: якщо він не зайде, то зґвалтує його вона, а коли він все ж завітає, то ґвалтуватиме він. Це називалось закластися «на секс». Любчик, дитинка. Чогось боїться. Чогось? Боїться? Та його аж дрижаки хапали, коли вона намагалась повсміхатися йому зайвих три хвилини.

— А я, між іншим, зустрічаюсь із дівчиною, — ще раз повторив він, ніби Секунда була глуха.

— Та нащо мені те знати? — ще раз перепитала його вона, а Любчик ніяково пошарудів рюкзаком. — Ти ж мені не для зустрічей потрібен, серце, а... а так.

— А ... мене так легко не взяти, — він, певно, себе намагався в цьому переконати.

— Та що ти, голубе, нащо брати? Можна просто. Легко, — Секунда ковтала його страх рукавами, штанинами і замшевим паском. Вона підперізувалась його страхом у нього ж на очах, а він молився на її поспішну ходу в напрямі від нього.

Перша година без десяти. Його все ще нема. Секунді було смішно. Вона вже не хотіла його запаху. На сьогодні — досить. Дозу страху прийнято. Зате за вікном танцювало танення снігу, а ніс був закладений, аромат мускателю лише подразнював рецептори, інформація не сприймалась. Чайник докипав, срібно-металеві сніжинки валялись на підлозі, годинник стояв, а Любчик не приходив. Навіть нігті встигли попідсихати. І ті, що на ногах. Вона писала вітальні листівки, та не могла їх відправити — Інтернет другу добу святкував. Диск скакав завжди на одному й тому ж місці, а Секунді не так легко всидіти на місці. Коли вона хвора, коли сонце шмарками плавить сніг, топить його на огидну воду, коли веснозима, зимовесна неприємним вітром дує зі шпарки, коли без семи хвилин перша, а він все ще не тут.

Він, сіромаха, гадає, що їй потрібно його добиватися. Та їй потрібно з ним цілуватися. Хоча б і біля умивальників. Хоча б по дорозі. Він навіть говорити нічого не зобов'язаний, — від того, не дай, Боже, ще би щось зіпсувалося. А так — так — так — гар-но.

Перша година. Зараз почнеться звичайний собі день.

— Та я тебе хочу. Користайся цим, — насамкінець мовила Секунда.

Любчик застогнав:

— Не кажи так. Бо я зараз не зможу зосередитись. Мені треба думати. А ти мене збуджуєш.

Секунда, безстидниця, голосно розреготалась на півкоридору, на півпереходу, на півсвіту.

А може, він і приходив, лишень постукав? Може, звичайно.

Гайда пити чай, Миттєвість!

В під'їзді загавкали пси. Секунда...

 

Секунда жила на вулиці Визволення Палестини, № 8 . Квартира № 70. Любчик не надто поспішав. Він вагався, чи йти. Заняття закінчились. Або — або. Він не міг згадати, звідки знає її адресу. Просто знає і все. Все одно по дорозі додому. А раптом вискочить котра напівгола Гелла і душу вкраде?

 

Друга година. Він, певно, подзвонить в двері через 45 хвилин. Або ж не подзвонить взагалі. Однаково, буде весело.

— Ти ж точно не прийдеш! — махнувши рукою і по-псячому радіючи, прорекла Секунда.

Data transfer error. Operation timed out * .

Ще ймовірних 35 хвилин Марселя Пруста. І шукай потім вітра в полі. Або Любчика в школі. Любчик — школярик. Хи, всміхалася Секунда. Ще він казав, що вона збоченка.

* Помилка передач і даних. Час запиту вийшов.

Пси гавкали недаремно. Секунда сяк-так закінчила телефонну розмову, на жаль, вловила глибоко всередині неактуальність візиту, але чимдуж побігла відчиняти.

 

[…]

 

[ ФРАГМЕНТИ - Повністю текст можна прочитати в друкованому виданні "Четвегра" ]