ЧЕТВЕР часопис текстів і візії Архів Фотоархів Рецензії Форум Лінки Бібліотека
З М І С Т

Тимофій ГАВРИЛІВ
Галина ТКАЧУК
Андріан ПОПІДОХА
Гапа Н. КАРПА
Сергій МЕКЕДА
ЮліяГОГОЛЬ
Віталій ШИНКАР
Дзвінка МАТІЯШ
Дмитро ЛАЗУТКІН
Марі-ДАРІ
Олена ДУБ
Олесь БЕРЕЖНИЙ
Юлія ЄМЕЦЬ-ДОБРОНОСОВА
Орест ШЧЕЗНЯК
Віктор В.ПУШКАР
Наталя ІЛЬЧУК
Юрко ПОКАЛЬЧУК
Тарас ЄФІМЕНКО
Мирослава НАХАЧ

ЧАС ДЕЛІКАТЕСІВ

- Лікбез і пропаганда
- Лікбез і пропаганда 2
 

Дзвінка МАТІЯШ / РЕКВІЄМ ДЛЯ ЛИСТОПАДУ

 

Пам'яті мами
— Il fait novembre en mon ame —
«Novembre», Emile Verhaeren

 

Минуло два місяці від смерті мами. Дарина повертається додому, несучи у руках пакет з морквяним соком. Мама не любила морквяного соку, їй подобався березовий. Справжній — щойно виточений з дерева, що пахне березневим талим снігом. Дарина уявляє, як вона йде до лісу, в неї промокли ноги, холоші джинсів забрьохані, в руках трилітровий слоїк, куди вона наточить соку. Сік буде схожий на воду, тільки ледь ледь жовтавий і дуже солодкий. Вони пити муть його вдвох із мамою. І мама сміяти меться дзвінким дитячим сміхом. Вона за буває про те, що вона доросла жінка з наївними очима, і перетворюється на безтурбот ну дівчинку підлітка, і трохи соромиться своєї дитячої безтурботності і дитячих рухів. І ходить так дивно й трохи смішно незґрабно як дівчинка підліток, яка ніяк не призвичаїтьсядо цього дивного світу, і не знає, як у ньому треба ходити. «Тільки щоб тепер нікому не розповідати про себе, і вдавати, ніби нічого не сталося». Дарина повторює ці слова подумки декілька разів. Так ніби це допоможе. І суворо наказує собі нічого нікому не розповідати. Бо все, що ставалося тепер, зовсім не схоже на те, що було раніше. Принаймні зараз їй думається саме так. Дарина — після того, як зіспорожнілого будинку роз'їхалися родичі й друзі, які відбули тут той час, який мали відбути — могла днями сидіти нерухомо, дивлячись у вікно, або не дивлячись нікуди. Забуваючи про час. Забуваючи про те, що навколо. Втративши бажання розмовляти і думати. Втративши бажання взагалі бути. Їй здавалося, наче всі люди позникали, все позникало, і вона тепер сама серед важкої порожності.

 

Залишалася пам ' ять. Іноді Дарина тінню блукала кімнатами, наштовхуючися на речі. Ті, які належали мамі, а тепер не належали нікому. Дарина обмацувала їх поглядом, намагаючись пригадати, що вони означали для мами. Ваза із засохлими квітами. Картина на стіні. Різьблена скринька. Камінчик із сіро блакитними прожилками. Напевно ж, вони щось означали, але тепер Дарина не знала, що саме. Ці речі були самотні й покинуті. Вони ображено мовчали і відверталися від Дарини. Речі не впізнавали її. Їм було з нею нецікаво. Дарина думала про те, що речі також сумують. Вони, мабуть, плачуть. Але вночі — коли їх ніхто не бачить. Тепер у маминій кімнаті така густа тиша — її можна різати ножем, відламувати пальцями і виносити з кімнати із собою. Тиша бувала схожа на пухкий абрикосовий пиріг. Дарина відламувала шматочки тиші і виносила їх надвір. Підкидала у повітря і вони крихітними голубами, завбільшки з п ' ятикопійкову монету, злітали вгору. Дарині було радісно й сумно дивитися на них. Іноді вона забувала про тишу, якої понапихала собі в кишені, і вона перетворювалась на каштани, круглі і блискучі, або на яблучка — величиною з виноградину. Дарина з ' їдала яблучка, а каштани складала в себе на підвіконні. Іноді, коли каштанам ставало тісно, вони зникали, по декілька чи по одному. Дарина ніколи їх не викидала сама. Мабуть, вони знову перетворювались на тишу.

 

Дарині здавалося, що тепер мовчанка стала її улюбленим заняттям, справжнім хобі. Мовчанки бувають різними. Одна річ — мовчати під якусь дуже сумну і свою мелодію, інша — мовчати, видобуваючи звуки із розстроєного піаніно чи із старої тріснутої сопілки. Видобуваючи їх ні для чого, просто, щоб вони звучали, тоді тиха імла, що навколо, трохи розсіюється. А ще інша — коли раптом надходить обідня пора. Дарина сама на кухні, а на столі парують макарони. Дарина посипає їх тертим сиром, потім бере обрізану коробку з під морквяного соку, напхану пакетиками з найрізноманітнішими пахнющими приправами. Вона зосереджено вивчає коробку, наче не наважуючись вийняти пакетик. Потім виймає пакетик із провансальськими травами, розглядає малюнок і уважно читає напис на протилежному боці. Шавлія, м'ята, розмарин, тмин, базилік й інші назви. Дарина обережно розкриває пакетик і принюхується. Із запахів, перемішаних між собою, вирізняється запах м ' яти — гострий і холодний як ніж. Дарина заплющує очі і згадує листя м'яти. Воно таке ж холодне і шорстке на дотик. Це оркестр запахів, — думає Дарина, — і м'яту в ньому найбільше чути. Вона посипає макарони трав'яним порошком, і обережно ставить пакетик назад у коробку. Запахи спокушають Дарину, бентежать і дивують. Часом вона уявляє себе карликом Носом. Він стоїть у них на кухні біля плити на ослінчику і зосереджено розмішує якесь вариво у великому казані. Йому лоскочуть ніздрі сотні відтінків запахів : солодкаво приторні, цитринно тоскні, гіркувато духмяні. Карлик шу кає потрібні йому запахи і вкидає їх до казана, помішу ючи суміш дерев ' яною ложкою. Час від часу принюху ється — зосереджено, насто рожено. У нього довгий ніс, на голові жмутики волосся, картаті штани і темно зелена сорочка, а на шиї зав ' язана жовта, уже трохи вицвіла, хустка. Вона й тепер себе починає уявляти карликом Носом, так їй стає веселіше.

 

[ ... ]

 

[ ФРАГМЕНТИ - Повністю текст можна прочитати в друкованому виданні "Четвегра" ]

Chetver © 2005