* * *
Заснувавши це Місто, попри все я не хочу в нім жити.
Піду далі — туди, де дрімають прадавні стовпи,
Де безболісно легко висять небес сталактити
І розкрапують дощ на запечені сонцем степи...
Заснувавши це Місто, я прагну із нього тікати.
Місто стомлене. Мною. І Містом стомилася я.
Може, просто набридло сидіти на площі і різатись в карти?
Може, місце не те, ну а може, недобра земля?
Я не хочу згадати це Місто як згадують старість...
Скільки буде цих міст ще на мому тонкому віку!
Я його за — снувала. Снувала як сон і як даність,
Як закон. Як любов. Як струмок чи радше, як сильну ріку.
Заснувала це Місто. Заселила це Місто тобою.
Ось і столик картярський — на вип а док страшної нудьги.
Лук і стріли також — на вип а док нової любові,
На вип а док, якщо не повернеш забуті борги.
І над Містом висітиме те ж сталактитове небо,
І стоятиме Місто, і Місто у площу вросте,
І у вигляді крапель дощу я впаду на самотнього тебе.
Тільки Місто вже буде не те.
[ ... ] |
