|
«Никогда Россия не оставит Украине Керченский пролив. Хватит того, что Крым сегодня украинский и мы еле успокоили людей по этому поводу. Хватит издеваться над нами. Если надо, мы сделаем все возможное и невозможное, чтобы отстоять свою позицию. Если надо, мы сбросим туда бомбу!!!»
Ал є ксандр Волошин, главаадмі н істрац ії президента Російської Федерації про позицію Москви щодо Тузли.
«С ружьем не справлюсь, а дайте мне автомат Калашникова, и я первого же русского, кто ступит на Тузлу, застрелю! Русские хотят нашу селедку отнять!»
Василь Поштар, Герой соцпраці, рибалка та мешканець Тузли, пів сторіччя голова риб госпу на остров і.
У спільній україно-російській протоці навпроти українського міста Керч й українського острову Тузла на траверсі російського мису Тузла та російського півострову Тамань, себто історичної Тмутаракані, що є наразі частиною російсько-федеративної Кубані, рясно политої кров'ю запорозьких січовиків і їхніх нащадків, на якорі стояла російська “Кєрчь”.
Тобто, побитий иржою ВПК – великий протичовновий корабель, тридцятого дивізіону надводних кораблів Чорноморського флоту Російської Федерації, збудований у старі добрі брежнєвські часи гонки озброєнь і холодної війни на українському суднобудівному заводі імени 61 комунара в Миколаєві.
А з протилежного боку Керченської протоки на траверсі українського мису Ак-Бурун між містом Керч і островом Тузла за цим неповоротким динозавром сірого металобрухту з бортовим числом «711» пильно стежили два в'юркі корвети Морської охорони України з білосніжно пофарбованими надпалубними спорудами – «Тамань» і «Кубань», які було збудовано лише торік у Києві на судобудівному заводі з дивною назвою „Лєнінська кузня”. Тобто, побитий іржею ВПК – великий
протичовновий корабель тридцятого дивізіону надводних кораблів Чорноморського
флоту Російської Федерації, збудований у
старі добрі брежнєвські часи гонки озброєнь
і холодної війни на українському суднобудівному заводі імені 61 комунара в
Миколаєві.
А з протилежного боку Керченської
протоки на траверсі українського мису Ак
Бурун між містом Керч і островом Тузла за
цим неповоротким динозавром сірого
металобрухту з бортовим числом «711»
пильно стежили два в’юркі корвети Морської охорони України із білосніжно пофа
бованими надпалубними спорудами –
«Тамань» і «Кубань», які було збудовано
лише торік у Києві на суднобудівному
заводі з дивною назвою «Лєнінська кузня».
Назва заводу в Києві, столиці незалежної та суверенної України, тепер символізує
велику повагу й вдячність українського на
роду видатному аґентові на службі в кайзера
Вільґельма Другого. Видатному німецькому
шпигунові під конспіративним прізвиськом
«Лєнін» майже одноосібно вдалося зруйнувати осоружну Російську Імперію в Першій
світовій війні, та ще потім кревно помсти
тися за свого страченого старшого брата
Олександра, фізично зліквідувавши ненависну йому цілу родину москвинських ца
рів, кровожерів і душителів українського
народу.
Іззовні «Кєрчь» виглядала перестаріли
ми ночвами. Особливо старомодно виглядали її густі хащі чагарникових антен на
щоглах – що розкуйовджено стирчали куч
мою навсібіч, немов зачіска «афро» у Бобі
Фарела, легендарного танцюриста диско
гурту «Боні М», народженого на далекому
острові Аруба, все ще й дотепер колонії
Королівства Нідерландського. Бобі насправ
ді не співав, а тільки крутив різні вихиляси
й обертаси на сцені з усім шалом свого
палкого карибського серця й робив вигляд
ніби щось бурмотить у мікрофон. Зокрема,
йому вдало вдавалося вдавати, що він підспі
вує дуже низьким басом в одній з найпо
пулярніших пісень «Боні М»: «RаRаRas
putin, Russia’s greatest love machine…» Осо
бливо смачно виходив у Бобі козирний
вислів наприкінці цієї ж пісні: «Oh, those
Russians...»
[ ... ]
|
