ЧЕТВЕР часопис текстів і візії Архів Фотоархів Рецензії Форум Лінки Бібліотека
З М І С Т

Тимофій ГАВРИЛІВ
Галина ТКАЧУК
Андріан ПОПІДОХА
Гапа Н. КАРПА
Сергій МЕКЕДА
ЮліяГОГОЛЬ
Віталій ШИНКАР
Дзвінка МАТІЯШ
Дмитро ЛАЗУТКІН
Марі-ДАРІ
Олена ДУБ
Олесь БЕРЕЖНИЙ
Юлія ЄМЕЦЬ-ДОБРОНОСОВА
Орест ШЧЕЗНЯК
Віктор В.ПУШКАР
Наталя ІЛЬЧУК
Юрко ПОКАЛЬЧУК
Тарас ЄФІМЕНКО
Мирослава НАХАЧ

ЧАС ДЕЛІКАТЕСІВ

- Лікбез і пропаганда
- Лікбез і пропаганда 2
 

Мирослава НАХАЧ / ТРИ П'ЯТНАДЦЯТЬ

 


На луговині було пусто, а далі починався ліс. Повітря змішалося з небом, усе було сіро - мишасте, крім того бляклого місця, де мало знаходитися сонце. Дощ міг би й не падати, і так усе було мокре й сире. Від запаху й до трави, по якій ми бродили мов по річці. Різнилися тільки звук і колір. Дув вітер, бо там завжди фуячило, літо, осінь, весни, зими. Лише я, Ендрю і Кусок нав - справжки шукали, решта, тобто Муко, Тупий і Евзубій, просто вийобувались.

Із землі стирчали пучки зелених бади - лин, обрій зміївся хвилями — а туману, наче Господь Бог цілу ніч димів цигарками. Ліс був величезний, більший за будь - що, що нам доводилось бачити, більший від будин - ків, лікарні, банку і школи. Над ним здій - малася гора, справжнє безумство коло - сальності й монументу, навіть більше, ніж соцреалізм. Сутеніло, а в темряві нічого не назбираєш. Власне, був уже рисмерк, але тоді день відрізнявся від ночі лише тим, що мав якісь форми, а все інше, тобто брак кольорів, сонливість, маразм і неквапливість були такі ж, як і вночі. День наставав через силу, було видно, що навіть йому вже нічого не хочеться.

Та ми були сповнені сил, мов піонери в червоних галстуках або харцери, які чогось там шукають. Цілковита зосередженість, концентрація — невикористані ще досі ділянки наших мізків тепер на всіх обертах аналізували дані, які їм постачали очі. Наші мами пишалися б нами, якби нас побачили на тій луці — які ж у них працьовиті й невтомні синочки.

Ендрю, тримаючи слоїк, лазив нагнув - шись до землі, правда, вигляд у нього був чимраз більше розчарований.

— Нема, холера, ну нема. Вранці береться мороз, потім мряка, потім світить сонце, а тих засранців нема. Вчора тітка принесла моїй старій два кошики, ну тих, як їх, чорт, помаранчевих чи то рудих, ну, рижиків, а цих курдупелів нема. Вже мали би бути, вересень кінчається.

Його чули всі, але тільки Кусок відреа - гував.

— Як це нема, коли мають бути, ти ж хо - диш часом до костьолу, правда ? Ну то знаєш, що як шукатимеш, то знайдеш. Земля тут добра, корчі офіґенні, барани серуть, час теж підходящий, тільки бери й шукай. Може, їх тут хтось визбирав. Треба ще полазити.

 

[ ... ]

 

[ ФРАГМЕНТИ - Повністю текст можна прочитати в друкованому виданні "Четвегра" ]

Chetver © 2005