Архів Фотоархів Рецензії Форум Лінки Бібліотека
З М І С Т

Тимофій ГАВРИЛІВ
Галина ТКАЧУК
Андріан ПОПІДОХА
Гапа Н. КАРПА
Сергій МЕКЕДА
ЮліяГОГОЛЬ
Віталій ШИНКАР
Дзвінка МАТІЯШ
Дмитро ЛАЗУТКІН
Марі-ДАРІ
Олена ДУБ
Олесь БЕРЕЖНИЙ
Юлія ЄМЕЦЬ-ДОБРОНОСОВА
Орест ШЧЕЗНЯК
Віктор В.ПУШКАР
Наталя ІЛЬЧУК
Юрко ПОКАЛЬЧУК
Тарас ЄФІМЕНКО
Мирослава НАХАЧ

ЧАС ДЕЛІКАТЕСІВ

- Лікбез і пропаганда
- Лікбез і пропаганда 2
 

Бібліотека журналу "Четвер"

Видано :
Герой цієї книги майже невловимий — у пошуках власного «я» він то розпадається на кількох осіб, то об'єднує в собі цілі гурти найрізноманітніших особистостей, а то й просто зникає в нетрях безконечних рефлексій. Історія його життя й кохання подана в фрагментах снів і марень; уся ця книга, зрештою,— один великий сон, часом моторошний, часом веселий, часом сумний.
Перший роман молодого автора відразу набув розголосу серед читацької аудиторії, а в деяких колах, немовби виправдовуючи свою назву, став майже культовим. Напружена інтрига, динамічний сюжет, яскраві образи, вишуканий гумор — ось складові його успіху. В той же час «Культ» став своєрідним підсумком більшості літературних пошуків 90-х років минулого століття.
«Пафос» — другий роман письменника, філософа і культуролога Володимира Єшкілєва. Гостра критика реалій сьогочасної України і пригодницька фабула поєднані в ньому із стилістичними пошуками нової вітчизняної прози. Дія роману відбувається навесні 2000 року у Станіславі, Єрусалимі та Тверії. Герої «Пафосу» намагаються знайти власні відповіді на виклики постмодерної доби.
Проза Тараса Прохаська правду досконало імітує. Зрештою, вона сама є правдою, якщо тільки мати силу сприймати буття так, як сприймає його Прохасько. Бо це надзвичайно болісне відчування, призвичаєння до нестерпності аж в такій мірі, що породжує легкість передсмертного марева. Це зосередженість на найнезначніших змінах (тропізмах) довкілля, загострення погляду, характерне хіба що для галюцинованої свідомості, проникнення в приховану натуру справ. Звідси — парадоксальне поєднання абсолютної свободи і непереборної приреченості, простоти і переускладненості, задоволення і відрази.
Готується до друку :
Чим насправді є ця книга? Історія дуже дивного кохання (чи кількох кохань, чи, може тільки їх ілюзій), щедро присмачена наркотичними візіями, прикольними історіями з життя марґіналів, авторефлексіями та не надто вдалими пошуками власного «я». Усе це в психоделічній атмосфері ранніх 60-х з обов'язковими посиланнями на Берроуза, Керуака та дещо молодших їхніх адептів. Обкурений і обдовбаний герой роману (чоловіче alter ego автора-жінки) вештається якимись віртуальними просторами, шукаючи невідомо чого й кого. Усе це на тлі тотальної антисанітарії, епатажного пофіґізму, асоціальності й якоїсь непереконливої «прутні», виділеної в тексті курсивом. Чи тягне це на маніфест нового покоління? Малоймовірно. Та й навряд чи Світлана Поваляєва ставила перед собою таке завдання. Її проза для цього занадто інтимна: «Замість крові» — пронизлива й світла історія усе-таки-кохання, уеs-таки-життя, що, як відомо, завжди неповторне й випадає з будь-яких культурних чи ідеологічних контекстів.

Виртуальные открытки, создание сайтов