А П О Ф Е О З

П Е Р Е Д М О В А

Чи не ліпше буде, братіє, почати ці словеса з того, що «Апофеоз» не є п’єсою.— Це радше сукупність фраґментів-текстів, різноманітних за тематикою і авторством (пізніше скажемо про той специфічний спосіб, у який вони сполучаються). При сценічному втіленні твору виникає не суто театральна драма, а літературне читання-рецитація, виконана й розіграна лицедіями. По-друге, opus не є художнім текстом, а радше публіцистично-сатиричним з елементами епістолярного жанру та домішкою анекдотів і посібникової інформації. Усе вищесказане стосується літератури, у якій «Апофеоз» посідає осібне місце.
З респекту бачення драматургії є сенс говорити про нього як про постмодерну драму ідей. Кожен її герой має свою ідею-фікс і зайнятий виключно її пропаґандою. Оратори ПАСТОР, МОСКАЛЬ, ІНЖЕНЕР, АДМІНІСТРАТОР виголошують великі монологи з дидактичними настановами, між ними не може бути діалогу, компромісу й порозуміння. Персонажі «Апофеозу» — це зомбі 20 ст., говірливі папуги, відразливі своєю сліпою вірою, аґресивністю та смиренністю.
У творі відсутня чітка фабула. Натомість є гра у різноманітні тексти і ситуації. Наприклад, КАТЕРИНА у СКРИНІ 1 є звичайною селянкою, проте у СКРИНІ 4 їй «призначено роль» християнського Апостола і навіть Ідеолога-Будівничого марсіанських колоній. Це амплуа надається й знімається з однаковою легкістю.
Ідея Мутації-зміни проходить через весь твір. Мутанткою є п. КАТЕРИНА, його головний персонаж. Законам Мутації (лат. «зміна») — у сенсі біологічно-екзистенційному підлягає кожен її крок і вчинок. Кольоровість (зміна кольору, запаху, звуку, інтонації, лексики) надає дійству мінливості, мозаїчності, вибуховості. Думка то виблискує, переходить у патетику, то замикається на сухому переліку. Монотонне читання раптом конденсується у вигук, латинську сентенцію, інколи у лайку. Іронія вивергає зі свого нутра глибокий трагізм, і ці два стани утворюють єство трагікомедії.
Opus не має «повноцінного» автора, але не має й «неповноцінного». Доза інтертекстуальності і цитування є надмірною і вбивчою для авторства традиційного, але не для (пост-) модерного. Можливо, варто говорити не про автора, а про упорядника текстів.
Частина твору стилізована у формі листів (зі звертаннями, привітаннями, скаргами чи проханнями) від химерних відправників для не менш химерних одержувачів. Але здебільшого лист є листом досить умовним — бо він запечатаний у конверт. Конверт відкривають, і написане претендує не на епістолу, а на чиєсь одкровення.
При постановці листувально-вертепного дійства майже весь opus запечатується в окремі конверти. На сцені відбувається отримання листів, написання і прочитання. Це роблять персонажі модерної вертепної драми Чорт (ЛИСТОНОША), Москаль, Жид (ПАСТОР)), Диякон (АДМІНІСТРАТОР). Селянку-професорку Катерину можна вважати Матір’ю українців, а український народ — її Сином (звичайно, з певною долею іронії). Цар Ірод втілюється у МОСКАЛЕВІ, ПАСТОРОВІ (він є проповідником-сектантом), які нав’язують гостинним і толерантним українцям Дресуру як спосіб вишколу і виживання. Проте «Апофеоз» є безмежно близьким до вертепу і безмежно далеким від нього.
Головним предметом, навколо якого обертається дія, є СКРИНЯ — гібрид поштової скриньки і вертепної скрині. З неї з’являються персонажі трагікомедії, з неї дістають листи. Крім того, СКРИНЯ є трибуною, святковим столом, домовиною, сховищем-бункером. З неї подають страви поминання (пам’яті, згадки) МЕТЕЛИКА з Червоної книги, а згодом — призи для тих, хто знає (відає) — і тим заслуговує на ласку всевідаючої Професорки. СКРИНЯ у творі є стратегічно важливою, недаремно Господь Бог заронив ідею цього «предмета» у мозок автора на заняттях з військової підготовки.
Тема твору стосується України. Це ґрандіозний організм, який навіть у географічному вимірі сягає космічних масштабів. Його серце пульсує у «степу безкраїм за Уралом», у шуканні черепів і амфор («може, пізнаємо когось свого, а може, знайдемо вино чи рукопис»), воно у білій хаті, вишневих рушниках і райських фруктах України-Флоренції (від лат. «та, що квітне»), воно розквітає «цвітом апатичної нудьги і чорнильного мороку» на дні моря, у череві Великої Риби, приреченої на довічну ізоляцію і марноту.
Інфернальний часопростір «Апофеозу» — від архаїчних смоли і кайданів Дантової Юдолі Печалі до яблук із Землі, смак яких завдає найбільшого болю душам марсіанської пустелі. Український Едем, спланований на Марсі професоркою КАТЕРИНОЮ, стає гіршим за пекло земне. І найбільшим ворогом України-Флоренції стають, на диво, не чужинці-загарбники, а техногенна цивілізація. КАТЕРИНА предстає перед публікою немов перед Судом Божим за успіхи у НТП та селекції бездушних виконавців-рабів, за тріумф у заселенні Марса. Присудом для Матері Нації стає страх перед земною мізерною комахою, від якої вона ховається.
Невтішним є віщування ЛІТЕРАТОРА (заключний епізод), який створює для андроїдів постіндустріального суспільства візуальний вірш з маразматичною настановою «гриби суши роби до скону до гробу». Адже нео-неандертальцям більше робити нічого... Грибово-збирацький рух розгортається знову ж таки в Україні, але вже після видіння Атомного Гриба. Завершується opus молитвою, яка для людей-зомбі стає незрозумілим пустим промовленням.
У порівнянні з такими «ґлобальними проблемами» дрібнішою виглядає тема літературної творчості (інсценізації текстів, плагіату і пиятики) і Скрині 1. Нерозгаданою лишається особа автора, чиє ім’я стає предметом майже барокової навкололітературознавчої дискусії.
Зазначу, що автентичні різдвяні у певній мірі мною перероблено, дані Марса взято зі студентського підручника з астрономії, відомості про Метелика — з Червоної книги України. Подібна ситуація з «Записками кінолога» та анекдотами. «Дело № Ратушник К. М.» є по суті біографією my grandmother Ратушник Катерини. Видіння пекла змальовано у трохи ґротескованій народній і Дантовій традиціях. Наказ АДМІНІСТРАТОРА «Жуй!» належить Є. Йонеско, а слова Катерини «десь там бачу людину з хрестом» — Вічному Жидові. Проте не варто звинувачувати автора «Апофеозу» у плаґіаті. Твори класиків — Шекспіра і Шевченка — густо просякнуті ремінісценціями, а Гомера дехто вважає лише умілим співаком. Fama est Homerum caecum fuisse...

К О Л Ь О Р О В А М У Т А Ц І Я
листувальне вертепне дійство

Діють:

АДМІНІСТРАТОР, у зеленому костюмі.
ЛІТЕРАТОР, у лікарняному халаті, босий.
КАТЕРИНА, у національному вбранні, у червоній касці з зірками на тонких дротиках, на лівій руці ґумова рукавиця.
ПЕТРО ПАВЛОВИЧ, в одежі арештанта.
МОСКАЛЬ, у формі рядового.
ПАСТОР, з гачкуватим носом і чорним капелюхом на голові, до нього прив’язаний ХЛОПЧИК-КОЛЯДНИК.
ІНЖЕНЕР, у спецодязі, заплямованому мазутом, синьою і жовтою фарбою.
МЕТЕЛИК, див: «Червона книга України», розділ «Метелики», стаття «Бражник Мертва Голова».
ЛИСТОНОША, з ганчірною головою, ріжками, конячою ногою, хвостом, крилами кажана, довгими нігтями, поштарською торбою.

У лівій половині сцени:
пісок, черепи, амфори,
згодом хімічна лабораторія Листоноші з мензурками, аґреґатами, запахами і димом.

У центрі:
Райська Груша (величезна розтягнута спіраль із колискою-квіткою нагорі та «гілками»: на них зображення святих, видатних науковців та письменників, фрукти, ляльки, ґірлянди).

далі