Олександр СТЕРНІЧУК

ФАРБИ
КОЛЬОРУ ВОДИ

Лікарняний до червня

коли президентом Сполучених Штатів
стане представник негроїдної раси,
коли квітникарка в позиченім шиньйоні
віддасть останні шість гривень кривому волоцюзі —
я відчую присмак твоєї вологої шкіри,
а потім,
ще довго пам'ятатиму чудову експресію
помаранчевого кохання

так дивно, бо літаки не завше
вертаються на свої аеродроми,
і зіпсуті довготривалим ув'язненням
кольорові метелики ще будуть тулитися
до моєї шибки в пошуках сховку
хоча б на майбутній тиждень

так і ми...
човен:
санітари з Берега Слонової Кості,
пишуть бестселери рожевою крейдою
на мокрому піску, як на пергаменті
незайманого літа...

йди до мене я знаю Зіґґі Фройд
іншої думки про специфіку наших стосунків
я ніколи не дарував тобі квітів
і через те лишився єдиною людиною
котра змогла зрозуміти тебе напевне


* * *

Моя дівчина
так схожа на суперзірку:
у неї гарне волосся і
міцні білі зуби.Її нігті зберігають фрагменти
вишневого лаку —
вона завжди ходить боса і, здається,
я знаю у чім тут справа.

З очима, повними
Солоної води, мандруєш теплим
тротуаром сновидіння.
Дивишся, прислухаєшся, зчитуєш
рекламні оголошення, але марно.

Так солодко жити у твоєму тілі.

Реактивний вуйко
охоче віддасть
свої десять копійок тобі
на газовану воду,
бо
моя дівчина так схожа на суперзірку,
бо
моя дівчина —
Остання Незіпсована Леді
цього провінційного містечка.


Горобці-фіндюки або
Монолог ні про що

я одягаю свою запрану бейсболку
потім
уявляю як —
зеленим потягом
прибуваю у Краків...

вже другий тиждень
вештаюсь цими
скверами
вулицями
майданами
навідую знайому повію у
сітчатих
панчохах

вона робить мені добре
всього за
дві літри дешевої бурди
вона
називає це напоєм

я вдихаю сморід
аж надто
європейських вулиць
і
продовжую мандрувати
далі...
я звикся з цим тілом
одягом
відчуттям свободи
трамваєм о шостій
горобцями
крамницями і
пивом (вечерею для тих
хто полюбляє нічні блюзи)

купую квіти
та
дарувати мені їх нікому
споглядаю
як хлопчик
(щойно вийшовши з магазину "LODY")
довго тримає на долоні
шматочок
помаранчевої
шкірки...

специфіка
Нічних Обсерваторій — танок на другому кінці
телефонного дроту

горобці — це напасть
вони покохали мене
напрочуд
міцно —
здається ось-ось
вибухнуть своєю
нікчемною хіттю
(цього я боюся найбільше)

зрештою все не так
і погано
коли б не
смуток
який переховується
у моїй
хворій уяві

загримуй свій фейс, ходімо пити каву
в реляціях за червень ми — ніхто!

Усе зникає. Лишаються хіба кілька сторінок
непрочитанного тексту, брудний баняк і жовта парасоля...


Цитрина, Ровер і Подертий Барабан

Мій текст — це спроба самозакоханого
дурня розчинитися у вакханальному танку
неіснуючого світу. Мій текст — це купа
порожніх пляшок за зеленою шторою у
проміжній кімнаті, де так добре спочивати,
коли останні сонячні кавалки мандрують
фарбованою підлогою у пошуках невпійманого літа.

Інколи, я залишаю відчиненими двері,
бо по суботах, хочу я того чи ні, мушу
стежити крізь них за цирковими виставами
хворих челюскінців, у незмінних (я майже певен)
поцуплених десь за містом кедах...

Речі, котрі завжди залишаються моїми, поволі
Набувають іншого змісту. Я не ображаюсь.
Вони вдало акомпанували мені протягом
багатьох років. І це стало причиною
химерних нісенітниць з боку...
Цитрина, Ровер і Подертий Барабан —
музика плацкартного вагону, рок-н-ролл
для тих, хто осінього ранку вирушає
до лісу у супроводі хтивої бльондинки.

Як повільно падає сніг...
за мить, ця казкова феєрія перетвориться
в безглуздий карнавал. Скоро й наш
вихід, Кицю. Я стану продавцем насіння,
а ти — викладачкою англійської в одній
із ґімназій польського міста.

* * *

У Будапешті — сніг.

Вантажники з блакитних павільйонів
готують пунш на розі двох крамниць.
Блукає поряд кволий Мефістофель —
сердешний друг циганів і п'яниць.

Черговий раз за добрий кухоль пива
він всоте пройде по Його слідах:
бо світ тремтів, коли хмільний Атилла
збивав грушки в уральських парниках...

За кроком крок. Все ближче до початку.
Печуть вогнем непрощені гріхи, а сніг цілує наші діафрагми
і голубів скликає на дахи.

Мінорний настрій.
Кава як наркотик.
Філармонія прочиненого неба давала:
Prodygy,
Чайковського,
В.В.

У Будапешті — сніг.
Хтозна...