2 0 0 0

надвечір'я пропахле бензиною зимно
тому хто очікує
рикливі потвори обабіч
арок портальних світліють
впокорені темінню й тлінням сині

на холоді згусклім
блиском беруться схарки
колія в чорнім базальті бруківки
трамваї акваріумні
стеклярус грудневий
слюда целофан скалки

з подихом вистигає бентега хіті
і ти
намагаєшся марно прохукати
круг цифровий
радіус скліщених стрілок
міцніш найпалкіших обіймів
лучить їх вмерзлість навзаєм
зашкаленість
крига штифта криштального
сіль перламутрових граней
паморозь гілки
вістря голок шпитальних

у перешіптуванні прощальнім
ніяк не роздвоїться це тремтіння
епілептичної виструченості
так мерехтять зірки лихоманені вічністю
черкни запалкою виматюкайся

врешті-решт фільтр і цигарку
закури іще раз і ще затягнися
і ще всуціль нулі
зеро-ікру чи бісер
мечуть календарі
до біса
червоним розжеврюється недопалок
обпікаючи руку

ти тамуєш жагу чи памороку
статує сам собі пам'ятнику
оледенілий донжоне
лінію оборони давно вже розірвано

час уневажено облогу знято
крізь вибиті проломи вежі
і поли благої одежі
віє вітер перейшовши поріг звучання

приплющуєш очі намагаючись не упасти
хіба це вперше
таке щастя
чекання гложе нудною гризотою
нестримний потяг
нестерпне тривання
невтолена ніжність

острах тоскнота

раптом нечутно з-поза спини постає вона
мовчки притулює палець до рота

МІКРО-ТРАГІКОМЕДІЇ

...А день починається з пошуку своїх міст на карті. Їх там завше бракує. Певно, ми десь в іншому масштабі, зате з правом на кольорові сни й психічні відхилення, яких ніколи не зауважать лікарі.
А ніч — це, власне, те, заради чого перетравлено день, тому вбивати її злочинно. Тут за стінкою мешкала пані з перукою на голові ніхто не відав скільки їй років а звідкіля тоді їй самій було знати вона ніколи не виходила з кімнати їй приносили кухоль води і цього було достатньо але вона померла коли хтось забарився з кухлем і тепер пані приходить уночі і п'є воду...

Цитата номер два (із промови індустріального малахія)

...І коли я споглядаю, як Дриля вже протягом другої доби намагається поцілити качаном в урну, я згадую небо над Берліном, якого ніколи не бачив, і ангелів, що мріяли мати стать.
І коли я споглядаю, як ви приростаєте до своїх клозетів, мені хочеться пройти повз та показати дулю з-під поли: Шо? Сидите? Слава Україні!.. А по тому сісти поруч, подефілювати ген за обрій на розпущених вітрах, зірватися пір'їною з колібрі, волосінню з гриви чиєїсь, воланням горилячим...

Цитата номер три, або повернення в Пітекантропію

...Ці пітекантропи радіють мені:кивають кудлатими головами, ностальгійно пускають слину. Можуть зробити привітальний жест рукою він у них один, але відпрацьований до перфекту. У них: котельня, фабрика, що виробляє стружку, санепідемстанція і велика цегляна труба. У них є своє Воно. Воно смердюче, але все-таки своє. Вони ніколи Його не віддадуть, навіть не позичать. За це я безмежно їм вдячний. Вони автохтони на сірому клапті розтерзаного міста... Я — теж...