А
Н
Т
И
П
О
В
И
Ч

МАРВІЗОН,

Я звертатимуся до тебе без кличного відмінка — так, щоби звертання було одночасно і вигуком. Марвізон, це місто тісне, у ньому сохнуть дерева. А на тих, що не сохнуть, живе омела. Про що я мелю? Мені вже вкотре нічого тобі сказати. От і виходить воно таке.

Ранок застає нас ізненацька, невпевнено і без приязні розглядаємо себе у вітрині. Здається, я з дерев'яною дудкою в руці. А ось іще багато різних пик. Яка з них твоя? Ти ніколи не міг зробити вчасний вибір, тому губишся у натовпі. Марвізон, а, може, ти жінка? он та з відром.... Або ця без відра... Вирішуй сам.

Гарна місцина, Марвізон, є фонтан. Постримимо тут до літа. Може, трапиться зима. Сидимо, а неба повні пригорщі. Неба країни У. Ти, до речі, не пам'ятаєш, чи "країна У" — це я сам вигадав, чи це вже у когось було?.. Менше з тим. То ти з відром чи без відра? Яка болісна невизначеність. Марвізон, жінки країни У бувають тільки з відром або без відра. Ті, що з відром, носять подрані панчохи або не носять їх зовсім. Мріють про еміграцію. Ті, що без відра, врівноважені і самотні. Не потребують чоловіків.

Добре, Марвізон, я обдурив тебе: є ще третій різновид, найприємніший — це дами з хоботком. Вони амбітніші, сексуальніші, але здебільшого люблять більярд.

У тих, хто з хоботком, є свій патологічний підвид баби з хоботом. Це жінки з гіпертрофованою амбітністю. Жінки-героїні, жінки-фабрики, жінки-танки.