Володимир Гарматюк
ПРОЗА ТА ВІРШІ
мертвою і
увійшов до костелу
холодна готика стін
відштовхнула луну його кроків
а святі на іконах повідвертались від нього
заклопотані особистими справами
(вони ліпили горшки)
під костельним склепінням
бився в безвиході голуб
а може й
янгол —
розуміючи що перетнути певну межу
огорожу
кордон
або й уявну лінію
означає відносну свободу
і деякий спокій
до нової межі
він став випадковим свідком
здійснення пророцтва
(вироку?)
застерігали ж бо того внизу
святі
переповідаючи йому волю
бога
можливо навіть ті
що ліпили горшки
не ліпи собі ідола
чи не тому заборонено було йому
що ідол
дуже співзвучне
з
ідеал
М. П.
йому видається дуже дотепним жартом
розкладати багаття
під моїм ліжком
і
коли я
намагаюсь погасити той жар
своїми руками
або й тілом
співчутливо відчиняє вікно
за яким
вітер
і дивується з того що я
зачиняю шибу
спітнілу від подиху
мого
позбавляючи його цим
єдиної можливості вирватись
поза межі
мого замкненого простору
втративши будь-яку надію
віднайти вихід
а разом з тим
спокій
він примушує мене робити
бодай щось
і тоді я
цілковито підкоряючись йому —
що живе десь в мені
і відгукується
на моє ім'я
власником якого
не я
а він
цей дотепний жартівник
з його не надто дотепними
жартами —
я починаю думати
про Тебе
