1.

як гарно іти на світанні
вулицями
вилизаними немов кошенята
ковтати холодне повітря
ніби молоко
виставлене мамою
на підвіконня
осіння імла
заповзає за комір
голівки бегоній у вікнах
і крихітне павутиння
на синіх калюжах
все що обтяжує
чорна валіза
котра б'є по коліні
все за чим шкода
жменя теплого вітру
на люднім південнім пероні
як гарно знову побачити
дім
із якого все починається

2.

любиш це світло
кольору першого меду
запах дерева й кави
цей запущений сад
у вікні
цю обитель
спокою й тиші
непідлеглу усім проминанням
і долоні
що легко і тепло
лягають на плечі

3.
камінь пише книгу
своєї Твердості
каштан наспівує
про карі очі
моя книга не пишеться
я сиджу у фотелі
і бачу
як вікна малюють
ескізи сезонних дощів

4.

прочитавши всі книги
домашньої бібліотеки
виходиш у сад
книга яблука
від зернятка до хвостика
повна солодкого змісту

5.

все що пишеться
попіл
ба навіть не попіл
а порох
але й у поросі
лишаються сліди

6.

чоловік у чорному
належить мені
він уміє
мимохіть розмовляти зі струнами
і перфектно варити каву
він має запах
ванілі й нагрітих яблук
чого ми ще не зробили
не посадили
кущ тамариску

7.

приходив майстер від часу
змащував коліщата
а він все 'дно йде навспак

8.

зупинився годинник
в механізмі його
десь від літа
насіялось повно
споришу й кульбаби
отож не забути купити
клепсидру
і дивитися як час
насипає піщані пустелі

9.

купити на зиму
жовтий емальований
чайник
насушити суниць
заощадити час
дві години
у папці з паперами
півжиття -
у шухляді
з твоїми Листами

10.

позбирати каштани
зробити намисто
воно тяжке і холодить шкіру
вийти до потяга
і чекати
сьогодні вертається осінь

11.

мокрими травами
йти до старої колії
намочити сандалі
відшукати в траві
загублені кимось
ще свіжі
перлинки конвалій
не торкатися плечима
не братися за руки
сісти на камінь
і довго чекати
може
цятка на обрії
потяг
що повертається

12.

і про що тобі пишеться?
в наладованих щільно шухлядах
довжелезні реєстри речей
із яких укладаєш щодень
особливий тлумачний словник
як енциклопедію пам'яті
розгортати на літеру "м"
- мокре волосся
- мовчання
- міф про загублене літо

13.

це керамічне мовчання
приглушений кобальт
концентричне кружляння
білої петлі над лямпою
ця естетика
теплої осені
запах суничного чаю
час не вміє
йти просто так
він невпинно
по закутках нипає
ти не рухайся
може
він нас не помітить

14.

я намальована
олійними фарбами
на осінь
вицвітає волосся
на зиму
западає зморшка
біля вуст
а навесні
стара горіхова рама
заростає люпином
і жаб'ячими очками

15.

заклеїти вікна
на зиму
і довго писати листи
фіолетовим чорнилом
на пожовклих сторінках
P.S. цілую
P.P.S. люблю
P.P.P.S. не забувай
підливати квіти

16.

досить мені
роїтися думками
мої кохані
золоті бджілки
шукайте собі
кращого вулика
сонце завертає
на осінь
тінь старої груші
лягла на вікно
хай буде в мені
порожньо й холодно
як у церкві
по службі

Наче щось в цім звучанні нагадує вітер у брамі.
Він щоранку з душі вимітає ілюзій сміття.
На слизьких тротуарах - схиблені старці у рам'ї,
Що страждають на щастя і трохи - на серцебиття.

Поміж колій трамвайних - дихання мокрого листя.
Віриш в кожне пришестя холодних сезонних дощів.
Залишаючи місто, втрачаєш мелодію чисту,
Що стікає на брук по цератових дзвонах плащів.

Що стікає на брук по цератових дзвонах плащів.

кораблі помаранчеві
вітер розправив брижі
в кам'яних жолобках
вереснева флотилія
і так близько до неба
наче схилилося небо
щоб ковтнути з калюжі
кораблі помаранчеві
все починається
з осені
пальці міцно
стискають пальці
нам холодно трішки
залишаєш на вітрі
хвостик синього шалика
й починаєш летіти -
небо
надто вже
близько

Минає веремія довгих днів -
І лиш волошки незворушно сині.
Нема ні сліз, ні пафосу, ні снів -
Усе якесь розтоплене віднині.

Червневий полудень - підлива на вогні -
Кипить і піниться, гарячий, майже білий
Вмліває день. Метелик на вікні
Стулив у срібну мушлю мертві крила.

Не замовкає радіоприймач:
Між поп і роком вибляклі новини
Про спеку, про новий футбольний матч,
Про хід війни у Сербії. Невинно

Минає світ у просвіті вікна,
З якого видно тільки псів і ноги.
Четвертий день я тиха і сумна.
Четвертий день суцільні монологи.

І чайник закипає. І вода -
Як гейзер у незвіданій долині.
Здається, має статися біда.
І лиш волошки незворушно сині.

сонце моє кохане
з запахом цинамону
вечір снує під вії
срібну мотузку снів
так неймовірно близько
так неподільно вдома
в згорбленому фотелі
в сутінках при вікні

а за вікном колишуть
вітер сумні морелі
нам вже давно не пишуть
друзі старі листів
сонце моє кохане
кісточка на тарелі
присмак гіркої вишні
тіні стають густі

і запливає в сіті
ночі рибина срібна
і залягає тиша
на кам'яному дні
знову самі у світі
що нам іще потрібно
гірко смакує вишня
в сутінках при вікні

Бабуня носила у ситі розтріскані сливи.
Бабуня чавила вино о серпневій порі.
Зліталися бджоли, кружляли над нею сонливо.
Мовчали святі. Потихеньку ішли дзиґарі.

Бабуня навколішки стала, цідила у бутлі
Розчавлену сливу, розпахчену суміш п'янку.
І де ж це сховати, і як це зітерти, забути -
Я знову дитина, я тихо стою у кутку.

Бабуня підвелась, і руки обтерла по лікті.
Ми вийшли із хати у серпень і мовчки пішли
Стежиною в сад, що незримо сховалась у літі
Між віями м'яти і дзвоном сумної бджоли.

Ми довго ішли через сад, понад трави пожухлі.
І сливи черкали гілками льняне полотно.
А сутінки сіли у сінях у вільглих кожухах
Й обдихали бутлі з червоним сливовим вином.