Цяпа Андрій

HINTERTIEL
сідниця
тиші
сіла
на відро
кімнати

спина
пускає
корені
глибоко
в ковдру

кімната
вперлась
ліктями
в підлогу

 
квітує ковдра
пелюстка-
миВтоми

«твій
розум
язика
незміря
на
солода»

приємні
теми
під
вікном

…Твоєї
ковдри
Хочу
стати
полотном…

підлога, стінами здіймаючи
стрімку пожаду
стелі,
чуха ногу…

«Хочу спати…

короми сиро треться
слами дверей і вікон
роман…

…ставлю «Кому»…

пелюсток, кімнати Твої
чернь
відбілює
разюче чиста
смужка
і мешканець
твоїх очей
споТворЮє
разюче близьку
чернь
…І Хочу стати
ниткою
до
Твого
вушка.

В УКРАЇНСЬКИХ СЕЛАХ НЕМАЄ ДНЯ

навіть якщо бля
дніє ніч і
хтось говорить
що прийшов
ранок із хво
робливо поцяткованого
тулуба землі
вигрібаються кроти
підсліпкуваті
туги за нічиєю
ніччю в хати
всувається котами
безхвостими за
пах штиняє
давно не годованими
комахами махають
граблями лапатими
облізлі вартові
доріг і тільки
мляво розтиняють
вогники безглуздих
затужених стоянням
хат а ті
руками просяться
до сіней очей
плямистими прив’язами
розсувають одягу
замки та не
пробитися їм через
боягузливу мороку
втікачів
скляних

і вже коли обідає
винне сонце
делікатесами загнузданих
знарядь українських
селян ніяк
не смакує йому
оце обрізане пюре
і докидає жменею
не дивлячись на
смак тягучу
місиву вмілого
власника таких
розбірливих роздир
що часом соромно
стає за груди
свої голі до
самих кісток
спини

спини але
говорить знов отой
кому уже відняло
язика і місію
звичайну й конче
ву ви
конує обіцянок не
здатний стрибнути
хоч далі від за
лишених на межах
своїх зморшок
різуна підпалений
голодною надією
на но
ву блідину
напевно вечоріє
обплітаються
приковіні непрокидьки
тузками сухожиль
і знають
тільки українські села
як виглядає зсередини
ніч обліплені глад
кою стороною
кров’янистою
підкладками безвихо
ді
її


21.01.2001

* * *
я знайшов собі дівчину.
її звати цигарка.
їй добре зі мною
і їй подобається,
коли я підпалюйу її,
даруючи пекучі квіти
бідолашного газу.
зі мною їй тепло
і добре.
мені добре з тобою...
вона навіть навчила
мене займатись,
і я чекаю лиш,
щоби як слід стемніло
і до задухи мого
суїциду змогли також
торкнутись чиїсь
потріскані губи;
щоб запалитись.
взявши вказівним
й середнім пальцем
за фільтр,
роздмухавши там, де
з паперової обгортки
виглядають лапи
тютю
ну.

а тепер горить вона.
Стебла тління
Ростуть з’їдаючи
її тендітне тіло,
а вона байдуже
пригортається до моїх
пестощів
і незворушно кидає
за комір вітру
попіл своєї шкіри
і душі,
що разом можна
придбати всього
за п’ятнадцять сотих
гривні..

це наше перше побачення.

вона сором’язливо стояла
біля стіни дискотеки
у клубі честерфілд.
я вибрав її тому
що мені було боязко
йти додому.
чому її.
вона просто першою
кинулась крізь вікно
дружби її подруг.
зі мною їй краще.
а тепер горить вона.а я.

ніколи достеменно не знав,
куди цілую її
і чому від цьомків отих
вона щоразу все менша,
зіщулюється.
а й врешті вона догоріла.
а я.

мріючи про пам’ятник собі
у повний ріст
із золота,
відчував під серцем
дитя її диму.
брутальна тварюка я
кинув її.
у снігову гору
поблизу дому №23
на вулиці мазепи.

може.

хтось підняв її,
бажаючи висмоктати
з її грудей
останніх сік плодів.
їй буде добре з кимось.
а може
комусь тільки стане
шкода йійі.

а мені.

стало гидко, побачивши,
що за недопалок
залишився від моєї
дівчини, залишок якої
я все ще тримаю
поміж пальців.
нащо вона так часто
зраджує імена.
гори.
і стіни.
мені не шкода.
а їй не боляче.

..хоч комусь з нас,
двох паліїв.
не боляче.. її
дитя під
серцем
пла
че..

7.02.2001