м
о
р
д
е
х
а
й


е
р
е
н
п
р
а
й
с
Станіславський феномен, як не дивно, продовжує розвиватися, вбираючи в себе нові прояви літературного мислення. На прикладі “Синопсису…” Мордехая Еренпрайса бачимо, як рафінована, камерна манера письма, притаманна старшій ґенерації “феномену”, вироджується в декларативну, часами навіть плакатну. Якщо перші “феноменісти” писали щось таке, до чого дуже підходить заяложений епітет “екзистенційне”, то нове покоління обирає не “Пепсі” і навіть не пейси, як може видатися на перший погляд, а парканно-настінний стиль письма. Маємо тут нові форми бурлеску й буфонади, які апелюють до чорного гумору й естетики потворного. В “Синопсисі…” практично відсутня іронія. Замість неї – зле висміювання, пародіювання, глум. Попри всю лексичну різноманітність, понятійне поле твору звужене, зведене до мінімальної кількості образів вульґарного, приземленого характеру (до речі, авторське трактування деяких сленґових виразів дуже своєрідне). Відверте смакування фізіології, брутальна лайка, неприхований, хоча й нічим не виправданий снобізм, псевдоінтелектуальні екзерсиси – такі основні прийоми, які використовує автор. Навіть творення власної міфології тут позірне, ескізне, неприховано карикатурне. Практично все, чим оперувала перша хвиля феномену, в “Синопсисі…” присутнє лише в якості ілюстративного матеріалу, наглядного, може, навіть анатомічного посібника текстотворення. Більшіть гасел – це просто шкіци, підкреслено фраґментарні й необов’язкові, які парадоксальним чином творять певну цілість, своєрідний мікрокосм загубленої в банальностях свідомості.
АЙВАН ГИГИГИГИ — відомий перекладач з української на українську. Ґеній. Переклав «Січневі тези 2000. Турбота про себе-I.Том I». Близький знайомий Васі. Його сусід по під’їзду. Пробував поступати на ін’яз, але не взяли, бо неблагонадійний, бо уруґвайського походження, бо не має родичів в Ізраїлі. А так чувак нічо’. Любить курвів, мартіні, шампусик, картоплю-фрі з відбивною.

АЛЬОНА — дєвушка-психолог із Севастополя. Живе в профілакторії. Одного суботнього дня Маркіян і Сергій вирішили її відвідати, ну, і на прохідній сказали, що йдуть в 137-й. Комендант здивувався: «Скільки ж вас сьогодні до неї?»
Обидвоє розвернулися й пішли назад.

АНДРІЙ — товариш Сергія & Ko. Приїхав зі Штатів, був там кілька місяців. Спочатку познайомився з Маркіяном. Пізніше Маркіян організував йому Віту, яку той відшив після того, як дізнався, що старий у неї — мєнт (це ще перед від’їздом до Штатів).
Перед Новим 2000-м роком Сергій, Маркіян, Мачо разом із ним пішли на бал-маскарад «Дежа вю, або Спогади про XX ст.», який організував ін’яз. Після того, як Маркіян зник із Людкою, Сергій, Мачо й Андрій до 2-ї ночі обговорювали бал-маскарад. Точніше, поведінку деяких персон, яких вони окреслили як «жидівський елемент».
Вони пили каву в барі «Глобус» на Сорохтея. В ході бесіди з’ясувалося, що вони троє за гороскопом — риби. Звичайно, знайшли спільну мову.
В подальших контактах з’ясувалося, що Андрій — мудак із позірно аристократичним прикидом, всередині — гнилий півхуйчик. Коротше — тупорилий онаніст, жид.

БАБСЬКІ ВІДМАЗКИ — в деяких целочок це: «мене мама пускає гуляти лише поки не стемніє», в займаних — «в мене місячка». В інших — «та мені не виходить, та в мене то, та в мене сьо, корочє, розумієш… у мене пацан». Ну таки вже в зовсім тупих скотин — «у мене зуб заболів» або «я йду гуляти з подругою». А в більш наворочєних — «Хіба, хлопці, до 10-ї години, бо за нами приїдуть чорти на дутому зеленому Daewoo Leganza, і ми з ними поїдемо в «Праґу» блядувати, пити коньяк за 250 грн А в «синіх панчіх» стабільна відмазка це: «Мені треба анґлійську вчити на завтра, бо в мене контрольна по граматиці». Чи просто: «В мене немає настрою» або «Мені в падляк піднімати свою дупу після того, як я роздрочила клітор».

БАЗАР — розмова.

БАР «ДОН КІХОТ» — на Пушкіна, тепер Чорновола. Вузько, але зручно. На стінах – щити зі списами. Ну прям’, як в байці про Дон Кіхота. Кін Дза-Дза і Цуцу якось раз підірвали тут курвів із п’ятого курсу ін’язу — якихось Віру і Рому. І всьо вроді би О.К. — дали телефон, мовляв, заходьте в любий момент, ми самі вдома, ми нє мєстниє, знімаємо хату, хочемо класно розслабитися. Ну. І от, трапилася в них нагода, підкотили вони на адресу Пушкіна, 147, кв.62, а там — старий польський будинок. Не догнали, дзвонять, а їм кажуть: «Тут такі не живуть». Піздєц. Обвели їх довкола пальця, як останніх лохів. Але Цуцу з Кін Дза-Дзою однаково нормально тоді провели час. Задзвонили до Миросі, та гарно їх обслужила.

БАР «КАЛИНА» — на Нац. Гвардії, навпроти Школи Міліції. На перший погляд така страшенно селюцька забігайлівка з гуцульською живою музичкою. Проте за кухнею є класна кімнатка з м’якими диванчиками й інтер’єрчиком під «євро».

БАР «КРИСТАЛ» — на сотці, в підвалі, що нагадує шахту. Глибоко, накурено. Асоціації з булочкою з маком, яку дві дівчини просили купити Сергія й Мачо. Просто хотіли, і все. Просто там нема нічого. Ха-ха!!!

БАР «ЛЕҐЕНДА» — в центрі біля Квіткового ринку. Стилізований під ковбойську таверну з цими дверцятами, які відкриваються ударом ноги, з цими клубами тютюнового диму, з культом пива «Славутич».

БАР «ЛОНДА» — біля пологового будинку на Пушкіна. Завжди багато тут всіляких пизд різної масті — вузьких, широких, розтягнених, роздрочених, роздовбаних.

БАР «1+1» — на Мазепи, функціонує, головним чином, коли тепло. Під відкритим небом. Там часто зависали Мачо з Сергієм, обговорюючи та складаючи програму боротьби з шалаламізмом. Однак, чим більше вони це обговорювали під акомпонемент вина, тим більше шалаламізм вкорінювався і не бажав поступатися. В цьому барі часто проявлявся хмільний месіанізм Мачо, тут він неодноразово прокушував шклянки. Одного вечора, прокусивши чергову шклянку, він разом із Сергієм подався в профілакторій продовжувати вечір. Пацани з профілакту звернули увагу на кров, яка йшла з рота Мачо. Пацани казали, що це менстра, і довго з нього прикалувались.

БАР «ПІД ЛИЛИКОМ» — на початку Шевченка. Місце збору Станіславівської богеми й не тільки. Під відкритим небом. В саду. Зроблено все зі смаком. Дуже вдало поєднано все.

БАР «ТОРОНТО» — на Коновальця, майже навпроти обласної дитячої лікарні. Континґент так собі. Одне добре — на стінах фотоґрафії Торонто з боку озера. Є тут ориґінальна табличка: «Спиртні напої особам до 18 років не видаються». Приходиш, а тобі відразу ж: «Маєш 18 років?»
А ти їм: «Мені через рік вже двадцатнік».

БАР «ТРАЯН» — на Грушевського. Один з найпрестижніших барів Івано-Франківська. Під баром завжди багато Мерсів, Бех, Деу, Крайслерів.

БАР «ФОРТУНА» — досить солідний бар, проте з невиразною вивіскою. Знаходиться на стадіоні «Рух». Бар з м’якими диванчиками, темрявою, танцювальними майданчиками і всіляким таким. Асоціації з проведеним тут днем народження Сергія. Було багато друзів, знайомих міньєтчиць і неміньєтчиць з пацанами і без. Були також танцюристки і пісюристки, і валютні повії, і ті, що «я тільки тобі дам», і ті, що «мені з двома пацанами так класно», і ті, що еротично їдять бананчик, і ті, що їм «гидко таку штуку брати в писок».

БАР «ЮКСЕЛ» — в центрі, на Січових Стрільців. Під приміщенням обласної філії Приватбанку. Ділова інтеліґентна атмосфера. Добра для офіційних переговорів, налагоджування ділових контактів. Континґент вищий і середній.

БАЯН — шприц.

БД — те саме, що й блядки. В це поняття входять: вечірка (можливо, навіть трохи романтична), груповуха, дискара, відпочинок на лоні природи, тет-а-тет із сексом, пиятика в змішаному колективі із різноманітними перверзійними елементами (масні тости, обмацування партнера, злизування з партнера спиртних напоїв тощо).

«БЕЗКРАЯ АРКТИЧНА ПУСТЕЛЯ» — станіславівське видавництво. В ньому побачили світ «Січневі тези 2000. Турбота про себе-I». Адреса видавництва: 76000, Станіславів, вул. Маркіза де Сада, 76, е-mail: dsambon@tulku.il.if.ua.
У видавництві підібрався солідний здружений колектив однодумців-професіоналів в особі його редактора Мовії Теселечі, технолога Мболи Сееми, оператора комп’ютерної верстки Джона д’Ковальські та коректорів — Венне Дебута та Дуктора Діре. Такі аси Івано-Франківського книговидавництва, як «Лілея-НВ», «Сіверсія», «Нова Зоря», «Інсайд», «Екор» занепокоєні появою такого потужного конкурента. Багато відомих письменників, серед яких і Єшкілєв, Іздрик та Андрухович, подали до БАП свої останні романи. Нещодавно до них приєднався Юрій Покальчук зі своїм «Пернамбуком».

БИЧАРНЯ — лохівська дискотека.

БЛЯДУН — від слова «блядувати», тобто гуляти, розважатися, насолоджуватися плотськими втіхами. Блядун повинен вміти зірвати тьолку, завести її, загрузити по повній програмі, вставити, виграти, коротше — класно провести час.

БЛЯДЬ — дівчина (жінка) середнього ешелону, нехіла за своїми показниками – личко, задок, груденята і те де. Віддається блядунам середнього (або вищого, як пощастить) пілотажу із середніми ж фінансовими можливостями. Бляддю може бути й повія.

БУЛЬБУЛЯТОР — пристрій для куріння драпу.

ВАЛЮТНА ПОВІЯ — в межах Івано-Франківська її можна вирахувати за кількома ознаками. Схема приблизно така:
1. Вона, наприклад, вчиться на ін’язі або іншому елітному відділенні чи вузі.
2. Паралельно відвідує курси моделей, бере участь у конкурсах типу «Прикарпатська красуня».
3. Вік від 15 до 22 років.
4. Статура струнка, груди невеликі, волосся фарбоване.
5. Зріст від 176 до 181 см.
6. Заняття, крім навчань, — відвідування тренажерних залів, басейнів, уроків танцю.
7. Одяг — посезонно. Напр., взимку — довге пальтечко за 100 баксів, шапочка. Що під пальтечком — не видно. Навесні спортивний стиль — кросівочки, штанятка в обтяжку, балонова курточка, шапочка, рукавички шкіряні. Ну і таке інше.
8. Хода — випрямлений хребет, груди вперед, підборіддя високо підняте.
9. Дозвілля — ресторани, переважно «Праґа», масовки, дискотеки типу «УРА», «PARADISE», майже ніколи не відпочиває на природі, скажімо, в горах.
10. Ешелон суспільства (згідно з «Січневими тезами») — вищий.
11. Ґатунок — вищий.
12. Поведінка — строга індивідуальність, снобізм у стосунку до нижчих ешелонів суспільства. Одиничність.
13. Проживає разом із родаками. Меблі на замовлення. Дорогий інтер’єр. У холодильнику делікатеси, свіжі фрукти, соки, води. Особиста кімната. Як правило, невеличка. Зате добротно обставлена. Маґнік здоровий. Маленьке радейко, яке ловить FM типу «Західний полюс». Вдома мусить бути песик, який багато пиздить. Його треба вигулювати, бо хоче срати. Вона його не вигулює, а посилає з песиком стару. Стара не має, що робити, то й вигулює песика. Її доця вигулює тільки сама себе, коли в неї алергія в роті від надміру сперми. В її кімнаті є велике дзеркало, а біля нього багато дорогих парфумів, всіляких гребінців — дерев’яних, широких, пластикових, вузьких, щіток для волосся, всіляких лез, бритв, депіляторів, шмінок, тушів, лаків, кремів, вазелінів, дезодорантів, туалетних вод, фіксаторів волосся, барвників, тіней, штукатурки, пилочок для нігтів на руках, нігтів на ногах, рідин для знімання лаку, вати – чистої й брудної. Поряд із цим всім є й зволожувач повітря з хвойним чи абрикосовим екстрактом.
Вмикає голосно музику. Слухає все сучасне, деякі пісні знає напам’ять. Українських виконавців не слухає. Хіба що тих, які співають російською мовою, типу Анжеліки Варум.

ВЕСЛО — чайна ложка, якою беруть наркоту.

ВІДРИВАТИСЯ — гарно, приємно провести час в колі знайомих, близьких тобі людей. Відірватися — значить отримати насолоду від проведеного часу, використавши всі доступні стимулятори і втіливши максимум перверзій.

ВІТА — одна така собі приваблива й розпусна жіноча істота. Маленький монстр.

ВТИК — погляд людини в наркотичному сп’янінні.

ГАЛІМИЙ — поганий, нефірмовий, підробка.

ГОПИ — сленґове означення даунів, тормозів, лохів, биків, всіляких рагулів, козлів, ідіотів, менінґітів, підарасів і підарасок. Не плутати з гопніками. Гопи дістають у всіх сферах життя своїми імбецильно-інфальтивними приколами. Термін виник на півдні України (м.Миколаїв), згодом прижився на заході, головним чином в ніґілістичному середовищі. Присутній у численних графіті.

ГОПНІКИ — сленґовий термін, яким означають людей, що дотримуються певного неформального напрямку, живуть в своєму колі, нікому не заважають, нікому не стають на лапу, нікого не дістають, коротше кажучи, спокійний, чемний народ. Термін оформився на зламі тисячоліть. Виник у центральній частині України. Згодом поширився на інші реґіони.

ГОТЕЛЬ «МІЧІҐАН» — втаємничений готель на березі міського озера в Івано-Франківську. З цим готелем пов’язано багато леґенд та поганих прикмет. Так, за спогадами старожилів, дивні пертурбації почалися ще до його будівництва. Раніше тут ще не було озера, а був єврейський цвинтар, і місце для будівництва готелю було обрано якраз поруч із ним. Проте в процесі будівництва плани забудови були змінені внаслідок припливу нових коштів з єврейської діаспори. Було вирішено розширити площу готелю. Заради цього було знесено кілька десятків поховань, котрі розміщалися там, де зараз чорний вхід, тенісні корти, басейн і котельня.
Місце для будівництва готелю було вибране досить-таки своєрідне – з одного боку темний парк, з іншого – єврейський цвинтар. Не зважаючи на ці обставини, готель користувався популярністю, адже знаходився при одній з основних маґістралей – вулиці Мазепи, – що вела зі Станіславова до Богородчан. Подібне розташування приваблювало єврейських торгашів та лихварів, які полюбляли укладати в готелі свої ділові угоди. В центральному холі висіла велика фотографія чиказького озера Мічіґан, уже захопленого Великою Депресією та натовпами зголоднілих ірландських, польських, галицьких переселенців. Ця картина була єдиним виправданням назви готелю. Побутові умови в ньому були, як на той час, непоганими, тож зрозуміло, чому він приваблював відвідувачів, чого не скажеш про сьогоднішній день.
Перші роки існування готелю не віщували нічого поганого. Прибутки були високими. Розширювався спектр послуг (включаючи послуги молоденьких дівчат, дані про яких були занесені в каталог). Проте після випадку, який трапився 13 серпня 1936 року, за готелем пішла недобра слава. Того злопам’ятного дня Хаїм Краусґар, уклавши чергову угоду з місцевим підприємцем у ресторані готелю, піднявся до себе на третій поверх, ліг, прочитав свіжу пресу й заснув після важкої дороги – їхав аж із Карпатського Колоґвальду. Проспавши близько двох годин, попросив швейцара принести каталог дівчаток до 18 років. Першу, блондинку, звали Єва, другу, чорняву — Мауріція. Хаїм вирішив побавитися відразу з двома. Дві безневинні істоти так затрахали старого, що серце його не витримало. За кілька годин швейцар знайшов захололе тіло на закривавленому ліжку, й не було в кишенях Хаїма Краусґара жодного ґроша. Ґазети багато писали про цей випадок. Після дворічного, але безуспішного пошуку дівчат поліція закрила справу. Вже пізніше, через більше ніж півстоліття, стали відомі подробиці цього вбивства. Будучи напідпидку, Хаїм почав розповідати дівчатам про свої бізнесові успіхи, розмахувати грошима. Запропонував їм випити вина, вчергове перехиляючи шклянку сам. Почалася оргія. Під час Мауріциного міньєтика Єва підсипала в келих клієнта снодійне і швидкодіючу отруту. Випивши отруєного вина, за кілька хвилин Хаїм почав конвульсивно здригатися. Єва, яка в цей момент тримала його член в роті, лише сильніше стиснула губи. Мауріція, в свою чергу, почала смоктати клітор Єви. Хаїм Краусґар помер, з його рота пішла густа чорна кров, яка залила постіль, а потім протекла на підлогу. Єва була в екстазі. Пролежавши біля ще теплого тіла хвилини дві, вона почала збиратися. Забравши барсетку, набиту грішми, дівчата вийшли з номера і зникли в невідомому напрямку.
Долі їхні склалися по-різному. Поділивши вкрадені гроші, дівчата виїхали зі Станіславова. Мауріція поїхала до Чернівців, проте на польсько-румунському кордоні поблизу Снятина її пограбували, зґвалтували, і їй з великими труднощами вдалося перейти кордон. Померла вона 1940 року від епідемії тифу. Був їй тоді 21 рік.
Єва різними потягами дісталася до Ґданська, купила квиток до Нью-Йорка й сіла на корабель «Марія-Тереза» Америка була мрією її дитинства. Особливо хотіла вона потрапити на озеро Мічіґан. Можливо, саме тому вона почала працювати в готелі з такою назвою. Картина в центральному холі не давала їй спокою.
Прибувши до Америки, вона разом із кількома галичанами вирушила до Чикаґо. 1936 рік. Америка починає нове життя. Приїхавши до Чикаго, Єва влаштовується на швейну фабрику. 1941 року одружується з галицьким еміґрантом, вихідцем із села Липовиця Василем Дранчуком. Мала від нього дітей і внуків. Прожила загалом щасливе життя. Лишень 1992 року вона відвідала Україну. Побувала й у готелі «Мічіґан». Дуже здивувалася, побачивши біля нього велике штучне озеро на тому місці, де за її пам’яті був цвинтар. «Як же занепала мораль народу», – подумала вона. Пожертвувавши на розбудову готелю 4000 доларів, Єва повернулася до Штатів.
А ми повернемося до готелю «Мічіґан». 1962 рік. Листопад. Добряче випивши, два офіцери КДБ в компанії двох повій ненароком підпалили кімнату на 3-му поверсі. Вогонь з недопалка перекинувся на фіранки, а звідти — на всю кімнату. Всі четверо отруїлися чадним газом і згоріли. Пожежники, що прибули на місце пожежі, нічим не змогли допомогти.
1977 рік. В кімнаті №34, у ванній від серцевого нападу в віці 61 рік помер директор Снятинської філії Ощадбанку УРСР Іван Оголейчук.
Через три роки в цьому ж номері міліція намагалася арештувати відомого вірменського наркоділка Шатора Шкітаряна. Зчинилася перестрілка, в якій двоє міліціонерів загинуло, а самого Шатора було поранено в легеню. По дорозі до лікарні від внутрішньої кровотечі він помер.
І вже зовсім недавно, в травні 1997 року, четверо молодих людей (троє хлопців — Саша, Женя і Діма та одна дівчина — Іра, новоспечені випускники 12-ї школи Івано-Франківська) винайняли номер на тому ж таки третьому поверсі, вирішивши там відсвяткувати закінчення школи. Обкурившись наркотиками, не приходячи до тями, на другий день всі четверо померли. Ця подія сколихнула ціле місто. Четверо молодих людей пішло із життя. Зі слів батьків довідуємося, що Іра мріяла навчатися на факультеті романо-германської філології, Діма — на істфаці, Женя хотів стати юристом, а Саша, як і його батько, — військовим.
Адміністрація готелю згодом запросила священиків освятити готель, проте немає певності, що за якийсь час на третьому поверсі знову не станеться щось жахливе.

ГУДОК — пизда.

ҐАНДЖЮБАС — те саме, що й драп.

ҐУМА — гуманітарна допомога, second hand.

ДАВН (ДАУН) — у студентських колах цим поняттям позначають людей, які конкретно гальмують, рагулів, мудаків.

ДВІЖЕНІЄ — розваги (дискотека, зависання на хаті).

ДВІ ЗОРЯНИ — дві корови, інакше не назвеш, їх двох, так як нікого більше не було під рукою, підірвали Сєрьога і Пєтя після однієї дискотеки в манежі коледжу фізкультури. Жирні свині. Відвели їх на хату до Пєті. Пішли в хід кулаки. Не хотіли давати. Довелося дати. Потім через рік повиходили заміж.

ДІАНА — ну от, сидить Сергій на парі, а вона сидить перед ним. Семінар. Ну от, дивиться він на неї, а у нього встає, встає, встає... І так майже кожного дня.
Сергій так і не оформив її, бо вона, як і більшість молодих, виїхала з України.

ДРАБАДАН — найвищий ступінь кайфу після куріння драпу.

ЕПІЗОД СЬОМИЙ — 14 лютого. День Валентина. Сергій цього дня, як і завжди, довго й повільно збирався до університету, врешті-решт прийшовши туди о 8.40, замість о 8.30. На пару вже не пішов. Пішов у студентське кафе. Він сів за другий столик в третьому ряду, поблизу вікна, заштореного вертикальними жалюзі. За його столиком було ще 2 вільні стільці.
Студентство сидить за кожним столиком. По одному, по два, зрідка по більше.
Сергій замовив собі чай за 35 копійок.
Прийшла якась дєвка, курноса, з каштановим волоссячком на голові, з оголеними ляжками, ріст — 176 з каблуками. Взявши стаканчик соку, вона присіла за третім столиком в першому ряду. Заклала ногу на ногу. Щілина між її ногами виходить просто по периметру перед Сергієвими очима. Погляди щілини і Сергієвих очей зустрілися. Спочатку Сергій відвів очі. Навіть витягнув фотку з виглядом Торонто з висоти польоту гелікоптера, видруковану Postcard Factory, за адресою 2801, 1ohn Street, Markham, Ontario, і почав уважно вдивлятися в канадські хмарочоси. Тим часом щілина почувалася досить комфортно. Її власниця намагалася розговоритися з сусідкою по столику, щілина якої не мала змоги поговорити, так як була закрита синіми джинсами. Погляд Сергія знову спрямувався в бік щілини і очей її власниці. Вона також, не знайшовши спільної мови із сусідкою по столику, перевела погляд на Сергія. Після взаємного обміну поглядами, допивши свій сік, о 8.35 вона підвелася і вийшла з кафе.
8.48. До кафе заходить шатенка з фарбованими на світло пасмами волосся. Бере сік оранжевого кольору і сідає за перший столик біля вікна в одному ряду із Сергієм, який сидить до неї спиною. Перебігаючи канадійською фотокарткою, його очі, крім щілини між ногами в курносої, помічають не менш привабливу щілину між ногами в шатенки, яка, витягши із сумочки каталог всілякої штукатурки, старанно його переглядає.
Тепер від 8.49 – часу присідання шатенки за столик – аж до 8.53 – часу допиття соку курносою і виходу її з кафе, — Сергієві очі повинні були встигати за кожним рухом двох щілин, які розташувалися на діаметрально протилежних позиціях. Тим часом о 8.52 до кафе заходить блондинка, швидше за все — заочниця, бо Сергій не бачив її раніше. Замовивши шклянку соку, вона не сіла за столик, як більшість присутніх, а стала коло вікна, демонструючи оголені ноги. О 8.57 вона вийде з кафе.
9.04. До шатенки підсідає брюнетка з карими очима й великими, в формі півмісяця, золотими сережками у вухах. Хустка на шиї. Схожа на циганку.
В коридорі, як на таку ранню пору, шумно.
О 9.02 за столик в середньому ряду біля стінки сідає Жанна з педфаку з лисеньким, голеним мужичком років так десь під 30. Упізнавши Сергія, вона концетрує свій погляд на лисенькому.
О 9.15 кінець першої півпари. Вчергове глянувши на годинник, Сергій о 9.16 підводиться, щоб встигнути на другу півпару, яка почнеться о 9.20. Зайшовши до аудиториї, він дізнається, що переклички не робили, і, значить, йому не поставлять енки. Це класно.

ЕПІЗОД ЧЕТВЕРТИЙ
— Алло! Добрий вечір, а Сергій вдома? А, це ти, Сергію?
— Я, я. Мачо, шо ти так пізно дзвониш? Уже за 15 перша. Ти шо, не спиш? Шо ти робиш?
— Та от, тільки-но комара припиздячив, сука, не дає спати. Та шо, шо?! В 12 з чимось подрочив. Пішов до умивальника помити пуцалін, а там, блядь, уже води нема. Пішов на кухню, там у пляшках була набрана, злив на пуцалін, на яйця, спеціальним рушником повитирав. Просто, блядь, коли дрочиш перед дзеркалом у себе в кімнаті, чуєш, як на 4-му поверсі одна скотина ін’язовська носиться зі своєю пиздою напудреною, і тебе тоді починають трахати по мозгам всякі нєхароші мислі. Ну, в неї розпорядок подібний до мого, розумієш? Ти мене чуєш?
— Та чую, чую. Ну і?..
— Так от, лягає вона пів до першої. А перед тим подроче гарно вібратором за 70 грн., подроче, подьоргається в конвульсіях, пооблизує той вібратор, злиже з нього свої конченізми і — в люлю. Ну, а я, в принципі, тоже в люлю.
— Але ж у тебе не пизда, а хуй. І думаєш ти не пиздою, а мозгами.
— Та я до чого й веду. Тупе бабське створіння. Торгує своєю пиздою завжди і всюди. Заїбало це все, заїбало! Але, шо не кажи, онанізм виручає мужиків. Але тільки на деякий час, а потім знову всякі маразми.
— Мачо! Послухай мене. Тупа ця бабська натура, дешева, курвотна, недорозвинута. Кожна найменша блядь торгує своєю мандою — скрізь. Ти розумієш, баба без мужика — ніхто, вона создана для грання у всі діри. Мужик її створив, він її замочить, якщо треба.
— От так і подрочиш, думаючи про всю цю маєту, лягаєш спати з думкою про те, що завтра підірвеш якусь там Ксеню чи Даяну, яка запропонує тобі гарно зробити міньєтик, попросивши, щоб ти купив їй всього-навсього вершки. А потім знову тої самої, вечір, приходиш змучений, хочеш скинути гормони і згадуєш про кулак, який не раз тебе виручав і цього разу виручить, про сусідку знизу, яка дроче вібратором за 70 грн., про Ксеню чи Даяну, які все десь пропадають, про червоне ауді, чорний мерседес, що приїжджають по мою сусідку, а вона запригує до них без питань.
— Всьо, досить, я лягаю спати. Які там завтра у нас пари?
— Думаєш, я знаю.
— Пока. До завтра.
— Пока.

ЖЮСТІНА — на вигляд так нічо’. Деякий час Сергій виявляв до неї якісь сантименти, поки не побачив її фриґідність і не дав їй під хвіст. Унікальна в тому сенсі, що в стосунках з хлопцями її влаштовує палке кохання у вигляді філософських бесід. А пацан каже: «Кину палку, а тоді буду палко кохати». Звичайно, кидає палку й кидає дєвку.
В її старого, який, кажуть, пише дисертацію, голос, як в якогось підара – маленького, лисенького. Але вона каже, що то тільки так здається, бо насправді він великий і могутній.
Мачо і Сергій заклалися на 1 грн., що Сергій трахне її протягом двох тижнів. Річ ясна, Мачо програв. Однак Сергій сказав, що краще б він програв.

ЗАВИСАТИ — проводити дозвілля в колі друзів, знайомих чи близьких. Зависають, в основному, в когось на хаті, де немає родаків, господарів та інших сторонніх, щоб можна було нормально відірватися.

ЗАМУТИТИ — зробити щось цікаве.

ЗАРЄЗАНИЙ — порваний, непридатний для носіння одяг.

ЗАУЧКА — людина, яка тільки вчиться, не відпочиває, зациклена на навчанні, обмежена й примітивна. Як правило, целка (целочник), яка (який) панічно боїться протилежної статі. З. майже не контактує з ровесниками, а тільки з перестарілими прєподами.

ІНСТИТУТ ВДОСКОНАЛЕННЯ САМОГО СЕБЕ ІМЕНІ УРҐАНА ДЖАМБОНА ТУЛКУ VII — заснований 20 січня 2000 року місцевими креаторами власного буття – Цуцу та Кін Дза-Дзою. Інститут займається складанням та розробкою програм вдосконалення самого себе в певних умовах, за певних можливостей, на певні проміжки часу. Члени інституту втілюють ці програми в життя, аналізують власні вчинки, можливості, умови. Першим проектом інституту стали «Січневі тези 2000. Турбота про себе – I . Том I». Автори «Тез» намагалися визначити пріоритети власної величі в марґінальному безладді сьогодення. Проект був розроблений на період з 20-го січня по середину березня 2000-го року. Автори визначили на цей період таку схему дій: «Гроші-гроші-здоров’я-витримка-підвищення самооцінки-входження та спостереження за вищим ешелоном-закріплення в вищому ешелоні-оточення вищого ешелону (дружні, статеві, офіційні, ділові та ін. зв’язки)-формування світогляду повноправного члена вищого ешелону-вищість-екстаз». Була оформлена концепція «Турботи про себе-I». Вона полягає в тому, що, маючи час, гроші, незалежність, повноправність серед вищих і вищість серед середніх ешелонів суспільства (в екстазному плані), можна діяти за досконалою програмою дня, тижня, місяця і те де.

ЙОХЕ ЛИМИ НИ — відомий станіславівський фотограф-абстракціоніст. Зафіксував багато перверзійних моментів у спонтанних блядських приступах Сєрьоги, Маркіяна, Мачо, Віти, Цуцу, Кін Дза-Дзи та ін. Його кадри завжди невидимі через перманентне засвічування плівки. Але зате які там фотографії!

КАФЕ «АРАРАТ» — біля Прикарпатського університету, дуже вузьке, мале. Студентство там часто зависає на перервах. Улюблене місце Андрія, бо дуже близько до хати.

КАФЕ «ДІАНА» — потужний кабак в центрі Станіславова на вулиці Руській. При вході вражають два великі мармурові сфінкси. Сфінкси зроблені на спеціальне замовлення. Кажуть, в Італії. Сам інтер’єр і все решта потягнуть на кілька десятків тисяч баксів. Наймодніші офіціантки-проститутки — тут. Тутешня курвотня обходиться пересічному українцеві залежно від технічних показників скотини від 50 до 80 $ за годину, дві години — 100–120$ і т.д. Одного листопадового вечора підвалили сюди Мачо з компанією. Посиділи, попили «Мартіні», переглянули каталог курвів. Їх увагу привернула блондинка на ім’я Оля. Замовили. Підсіла. Побазарили. Оля розповіла один анекдот: «Приїхав мужик з Африки. Кум його питає, як там в Африці.
— Це правда, що там всі такі бідні, голодні, не мають за що жити?
— Правда, куме, правда. От іду я центральною вулицею столиці Зімбабве. Захотів їсти. Зайшов до ресторану, пообідав за 250 баксів. Іду далі вулицею. Навколо всі такі худі, бідні, голодні. Тут підходить до мене дівчинка. Сама шкіра й кості. І каже: «Дядю, дайте долар і їбіть мене скільки хочете». І що ви думаєте? Я їбав і плакав».

КАФЕ «ЛАБІРИНТ» — на Мазепи. Одного разу Сергій сидів там з Мачо біля вікна. Мачо випив каву й поставив філіжанку на край столу. За кілька хвилин глянув, а вона знову повна. Виявилося, що там протікає стеля й покапує.
Щоб дістатися до кафе, треба перейти через натовп коло гральних автоматів. Багато всіляких сходів, поворотів, низьких стель.

КАФЕ «МАКСИМ» — кафе, яке відкрили наприкінці другого тисячоліття, десь у грудні 1999-го. Знаходиться воно поблизу ринку, на Старозамковій. Туди на початку наступного року завітали Сергій і Мачо зі своїми новими подругами з В’єтнаму. Попили кавусі. В принципі нічого ориґінального в цьому кафе немає. Нагадує безліч подібних. Єдине, що запам’яталося пацанам з цього кафе, це проголошений в’єтнамками тост «за інтернаціональну дружбу».

КАФЕ «МОЛОЧНЕ» — в центрі, біля Сотки. Там подають смачні вершки. Різні. З шоколадом, з ківі, зі сливами. Проте цілому блядству, яке заходило сюди з Мачо & Ko, найбільше подобалися тут вершки з вершками.
Крім того, тут є жива музичка з п’яними виконавцями-рагулями. Столи якісь такі допотопні, стільчики теж. Незручно сидіти. Щось тебе постійно муляє. І вопше — совдепівська забєгаловка.

КАФЕ «НЕКТАР» — університетське кафе, розташоване в самому Прикарпатському університеті на 1-му поверсі. На кожній перерві довжелезні черги, всі місця зайняті. Купа студентів(ок), які хочуть побазарити про що завгодно, тільки не про науку — про секс, про пекс, про вершки, про «екстезі», про «Мартіні», про голодних і фриґідних, про тих, хто з великими хуями, і про тих, з розйобаними пиздами, про рагулів, мудаків, марґінальність, банальність, літробол, хуйбол, пиздобол, ґандбол, баскетбол, настільний теніс, гірські лижі, кишеньковий більярд, про колекцію вібраторів у маґазині «Інтим», про ґумову бабу, секс-кайдани, нагаєчку і вчорашні 27 укусів, про комарів, баранів та інших лохів, якими виповнений Прикарпатський університет.

КАФЕ «ПИРІЖКОВА» — в самому центрі Станіславова, навпроти Поштампту. Найсмачніші пиріжки тут. Завжди великі черги. Тут можна побачити кого хоч’. Практично всі прошарки суспільства.

КАЛЬОСА — фірмові кросівки.

КАТЛЄТА — наркоман.

КВІТЕНЬ — місяць, коли вже більш-менш остаточно утверджується тепло. Місяць, коли багато пизд вилазять зі своїх барлогів і показують свої — які в кого — ноги. В Сергія цей місяць пов’язаний із початками маразматичного пустословоходіння, «голодухи», лазіння по барах. Місяць перших посиденьок на лавочках біля пам’ятника Міцкевичу, біля університету. Місяць виглядання невідомо кого. Місяць загостреного небажання вчитися. Період якихось спроб письма, якихось меланхолійних віршиків. Період читання дешевеньких любовних романів.
Період, коли необкатаних зелених пацанчиків легко зловити на гачок – вони ведуться на все, що блищить і рухається, рухається й блищить. В цей час вони вчать крилаті фрази, заучують прізвища сучасних письменників, поетів і художників, назви груп і те де. Обновляють гардероб, прибирають кімнату, починають стежити за порядком.
Поступово квітень переходить у травень, але то вже цілком інша історія.

КЄНТ — товариш, знайомий.

КІСЛОТА — незрозуміла музика.

КОЛЯ ЦИНІК — учений. Великий майстер поєднання традиційного патріотизму з елементами цинізму, іронії, сарказму. Виходить нєхіло. На світогляд Колі вплинули вечори, проведені з Вітою, особливо День студента. Коля отримує стипендію. За тиждень витрачає максимум 2-3 грн. А тут його за вечір розкрутили на 30 грн. Після цього, цинічно посміхаючись, він сказав пацанам: «Ось що значить мати гроші, можеш собі класно провести час з дєвушкою».

КОРАБЕЛЬ — міра (сірникова коробка) кількості драпу.

КСЕНЯ — аристократка з потужним родоводом. Батько родом з Німеччини. Вона сама народилася на Воркуті, потім переїхала до Калуша. Навчалась в Івано-Франківську. Майстер еротичних танців. Пізніше зв’язалася з Миросею.
Сергій так і не скуштував цієї цукерочки.

ЛАБАТИ — грати.

ЛЕКЦІЇ — одна з форм проведення дозвілля. Слухаючи лектора, можна не записувати почуте, а малювати, читати анекдоти, порноґазети, розгадувати кросворди, грати в морський бій чи кишенькові шахи, розповідати й слухати різні приколи або просто дивитися в вікно, споглядаючи краєвиди Станіславова, чи, зрештою, спати, оглядаючи рожеві сни.

ЛОХ — той, хто не «шарить по понятіям».

ЛЮБОВ — у різні часи різні автори пропонували різні трактування любові. На нашу думку, найбільш вдале викладене Пєлєвіним у романі «Чапаєв і пустота». Якщо все, що може дати жінка, складає 100%, то 90% ти отримуєш в той момент, коли просто дивишся на неї, а все, через що йде тисячолітній торг, складає мізерний залишок. Тих 90% розкласти на складові неможливо тому, що краса неділима, а 10% — це просто сукупність нервових сиґналів, які не вартували б нічого, не прийди їм на допомогу уява і пам’ять. І ще. Коли мрієш про жінку, вона видається найпрекраснішою, вона присутня в уяві як зразок досконалості, однак, коли вона виявляється в обіймах, все це зникає. Те, з чим маєш справу в реальності, часто зводиться до набору найпростіших, часто досить вульґарних відчуттів. А отже, насправді краса недосяжна. Тобто вона досяжна, але сама в собі, а те, чого шукає п’яний від пристрасті розум, просто не існує. Любов, по суті, виникає в самотності, коли поряд немає її об’єкту. І спрямована вона не на цей об’єкт, а на вимріяний образ, який мало спільного має з ориґіналом. Для того, щоб вона виникла насправді, потрібно володіти вмінням створювати химери.

ЛЯСІК — велосипед.

МАНДА — те саме, що й «гудок».

МАРКІЗ ДЕ САД — страшенно великий чорт, як сказала про нього одна людина, даючи Сергієві почитати «Жюстіну». Майстер вищого пілотажу. Дивовижний фантазер. Його сексуальні візії неперевершені за вигадливістю й вибагливістю. Після прочитання його книжок Сергій & Ko почали по-новому дивитися на призначення жінки і всіх жіночих отворів. Відчули вищість чоловіка.
Читаючи де Сада, Сергій страшенно ржав, коли натрапляв на злиплі від сперми сторінки.
Мачо марить сценою зі свічкою й трояндами. Марить, але не може втілити в життя.

МАРКІЯН — молодий детектив. З-під його пера вийшов ряд кримінальних романів, сюжети яких навіяні його колишньою роботою в СБУ. Головний заводіло в компанії Сергія, Мачо, Тараса. Спеціаліст, розробник психо-соціальної характеристики п’ятнадцятирічної дівчини-целочки, а також теорії «ламання» дівчини-целочки. Проповідник садизму.
МАЧО — великий рагуль, глибинний філософ, психолог, а точніше — психіатр. Це пояснюється його ніґілістичним вихованням: його мама була психіатром в районній лікарні одного рагульського забиченого міста, яке швидше нагадує село з 9 поверховими будинками. Відкидає багато речей, серед яких — реальність. Не вірить у гороскопи, віщування, ворожіння, вроки. В Бога теж не вірить. Вважає, що душі немає, а відповідно, й духовності. Креатор онанізму, який, за його переконаннями, шліфує відчуття, допомагає розкомплексуватися. На пари ходить тільки по вівторках, середах і четвергах, та й то з перервами. Решту часу проводить вдома — лежить у теплому ліжечку, купається в теплій ванні, дивиться тєлік, читає філософсько-еротичні романи, книги по психотерапії. Абсолютно не цікавиться літературою за університетською програмою. Корочє, забив на науку конкретно. Профан у музиці, танцях, науці, мовах. Проте трохи шарить в поезії і прозі. Може процитувати якусь хєрню, зробити розумний фейс. Обчитався Забужко, Камю, Ніцше, Шопенґауера, Ґітіна, Таранова, Фуко, Жаклін Рюс, Маркіза де Сада. Після прочитання де Сада марить оргією, груповухою, всіляким таким. Живе мріями. Думаючи про це, займається онанізмом. У будь-якій справі — четверта-п’ята особа, яка нічого не втрачає, хоч нічого й не отримує. Так би мовити — тінь оточення.
В розмові здебільшого слухає, немов би набираючись досвіду. Говорить мало. Не помічає нічого, крім хати, універу й кабаків. Може, тому — досить обмежений.
Надзвичайно консервативний у плані відпочинку на природі.
Вміє закрутити каруселю непорозумінь, зчинити хаос. В принципі, здатний піднятися до споглядання цього хаосу. Здатний робити висновки.
Вамп шкляних келішків. Прокушує їх в «1+1» та «Під лиликом».
Улюблений анекдот — про вампірів, які п’ють чайок з Тампаксів.
Транквілізатор у транквілізаторі.
Вічний Санчо Панса. Хмільний месія.
Одного березневого дня, числа 13-го, Мачо із Сергієм по довготривалій розмові дійшли висновку, що їхні бесіди призводять до деградації.

МИРОСЯ — подруга Жюстіни. Скотинка. Полюбляє вершки. Міньєтчиця. Заліки й екзамени здає за рахунок вправних маніпуляцій зі статевими органами прєподів. Працює за викликом. Абажає груповуху. Вийшла заміж за якогось пузатого, лисого. Тепер дзвонить по телефону і дикторським голосом говорить: «Можете мене привітати, я вийшла заміж».

МІША — юрист. Знайомий Віти, її колишній однокласник, почуттів її власник (колись). Під час більш ніж двогодинної прогулянки містом провадив з нею напружені дебати. Він сказав, що вона відьма, хоча й світла. Віта теж не мовчала. Дійшовши до річки, вона сказала: «Давай кинемо тебе у воду і на тобі попливемо, ти ж у нас не тонеш».

МУЗИКА — без неї ти гівно, самозакохане бидло, дешева проституція. Вона змушує тебе йти на незвичні вчинки, кидати всілякі ідеї. Врешті-решт, надихає тебе писати, писати, писати, творити літературу, історію, порнографію, гіґієну, займатися коханням, сексом, онанізмом, розпустою.

МУСОР — міліціонер.

НЕОДУПА — придурок, давн.

ОВЦА — дівчина, яку не поважають.

ОКСАНА-СТАРОСТА — целка, заучка, таких ото й обирають в старости. Сексот тупий, сліпозрячий доносчик. Інформує вищі інстанції (декана та його зама) про студентський movement (рух) з детальним описом усіх матюків, скабрезностей та еротичних фантазій, які вона почула краєм локатора, проходячи неозброєним кроком коридорами факультету, де товчуться сексуально стурбовані студенти.

ПАРАШІ ПРИКАРПАТСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ — найбільш яскраво розписана чоловіча параша на 1-му поверсі нового корпусу. В 1-й кабінці двері зсередини густо обписані різними афоризмами, приказками і просто приколами. Найвище із них кидається в очі напис «Люди, не бейте мух — они же как птицы». Далі — «Зубов бояться — в рот не давать!» Нижче, на старому написі, замальованому білою фарбою, чорним фломастером, великими літерами (кеглем десь так 48-м, гарнітурою типу Mistral) промовисто написано: «Пісюни, на фіґа писати на дверях параші!» Далі продовження: «Сделал дело — вымый рот!» Нижче: «Все вы лохи», «Падай, какашка, большая и маленькая», «Каждый понос мечтает стать калом», «Сколько волка не корми, а у слона яйца все равно больше», «Лучше колымить в Гондурасе, чем гондурасить на Колыме».
Хтось відмітив свої відвідини цього закладу написом: «Тут срав я». Інший пропонує: «Нарисуй портрет своево врага на туалетной бумаге». Ще інший повідомляє: «Когутяк — пєтух».
Двері другої кабінки не так густо обписані, як в першій. «Зря стараешся — ничего хорошего из тебя не выйдет». Ну геть сентиментальний напис — «Якби моя мама знала, як я тут бідую». Ще два написи — «Я єбав Таню», «Memento mori!» Є ще пара написів на стінах, але вони погано проглядаються через те, що пошкрябані наждаком чи замальовані.
Над пісуаром, завжди забитим бичками, нашкрябано: «Мужики, не бросайте бычки в писсуар – они размокают и плохо рассасываются».

ПЕТІФА — дуже мала кількість драпу, на 1-2 чоловік.

ПЄТЯ — ім’я говорить саме за себе. Сільська афера, яка не прочитала жодної книжки, бодай кавалка книжки. Любитель хорових виступів Дзембронського р-ну в облмуздрамтеатрі. Тягне туди всіх, кого знає. Довго тягав Сєрьогу і Мачо за ніс, за хуйчик, за все інше, знайомлячи їх з потворами потвор із свого хризантемного села. Родич та близький знайомий усіх начальників, міністрів, голів сільських рад, барменів, вахтерів, медиків, педиків, котів та ще й письменників – ні хуя собі! тільки там ще його бракувало. Перейшов від дурного вештання барами до практичних дій. Знімає скотину за 5 грн. і потрахує жадібно, жадібно. Коли Мачо поцікавився його сексуальними справами, відповів на дзембронсько-москальському діалекті: «Каво єбьот чужоє горє?»

ПОГОНЯЛО — прізвисько.

ПОПАНДОС — неприємна ситуація.

ПОПСА — музика для лохів, биків, рагулів, тормозів, давнів.

ПОРИ РОКУ — їх зміна добряче б’є по кишені. Потрібно змінювати одяг, стиль і те де. Зміна П.Р. означає перехід у інший вимір, іншу площину, частковий розрив із попереднім буттям. Змінюється й стиль проведення дозвілля. Якщо однієї пори можна проводити його в барах і кафе на свіжому повітрі, прогрітому сонцем, то з приходом іншого сезону доводиться перебиратися в закриті, накурені приміщення, зависати в когось на хаті. Цікаво спостерігати зміну зими весною — все розцвітає, з’являються якісь свіжі ноги, піськи, задки. Дівчатка скидають із себе важкі лахи і вдягають чорні панчохи, коротенькі спіднички, прозорі маєчки. То вони сиділи по хатах, а тут, глянь! — забігали, застрибали, заметушилися, почали спокушати… Кава з коньяком, вершки з вершками і банани, банани, банани — ціле море бананів. Але, як казала Баба-Яга Кощею Безсмертному: — «Моя роза не для тебя рассцвела». Аналогічно й з нашими красунечками. Починається торг. Кому дати, а кому — ні. Хто кине більше бабла, хто на чому під’їде. Все це б’є по кишенях. Коли приходить березень — місяць повного безумства, — ціна дєвок падає. Все входить у нормальне русло. І так із року в рік. Хоча останнім часом стають помітними тенденції до безболіснішого переходу від сезону до сезону.

ПРЄПОД — викладач вищого навчального закладу.

РЕСТОРАН «КИЇВ» — є такий ресторан на стометрівці. Один з небагатьох рудиментів Совдепу за дизайном, обслуговуванням тощо. Одного разу натрапив тут Маркіян на вірменів. Щось не поділили. Ходить з того часу з простріленою долонею.

РОЗВОД — навішування локшини на вуха.

САРАЙ — тролейбус, трамвай, автобус.

СВЄТА — жінка Владислава, мати дитини. Одна блондинка з провінційного містечка на Прикарпатті. Ще дуже-дуже давно Сергій познайомився з нею по дорозі до цього міста в автобусі. В автобусі дуже швидко ввійшла в азарт, почала роздягати Сергія. Їй було лише 15. Дала адресу, телефон… Минув рік. Сергій не контактував з нею. Та після солодкого спомину він і його товариш подалися до неї провести час. Спочатку Сергій не впізнав її — куди поділися та незайманість, те світле волоссячко, свіжість, легкість? Га? Що зробив із дівчини рік життя в Коломиї! Змінив до невпізнання. Маркіян до Сергія: «Де то все, що ти описував?» Сергій лише знизував плечима. Так би мало й скінчитися нічим, але вона попросила адресу Сергія в Івано-Франківську… Минув тиждень. Сергій приходить о 8-й ранку додому після груповухи, падає на ліжко й засинає. О першій — дзвінок у двері. Сергій заспаний, в самих трусах відчиняє й застигає від здивування. Перед ним Свєта з Вадіком, її пацаном.
— Привіт, як справи, ти що, спав, ми тебе розбудили?
— Та ні, — глянувши на них двох.
По короткій розмові всі якось зніяковіли й розпрощалися.
…Минуло 8 місяців. Літо. Центр провінційного містечка. Свєта з візочком й дитиною. Поряд Владислав. Сергій знову не впізнав її. Було їй тоді лише 17 років.

СЕМІНАР — зводиться, в основному, до трьох моментів. Перший — дрижання перед якимось прєподом-олігофреном-холериком в надії на те, що не спитає і не вліпить двійку, яку доведеться довго й нудно відпрацьовувати (на 1-х курсах). Другий — прикалування з якогось Васі, який виходить відповідати за власним бажанням і не може двох слів докупи зліпити. Лахаєш по повній програмі. Третій — втуплюєшся в яку-небудь напудрену однокурсницю, що безперестанку зиркає в дзеркальце, аби оглянути своє, вкрите кількасантиметровим шаром штукатурки, лічко, на свої накладні вії, накладні губи, вищипані пінцетом брови, гелеві нігті. Дивишся на неї і подумки граєш її у всі діри. Твої рухи прискорюються. Твоє віртуальне грання доходить до апогею. Твої пальці заплутані в її волоссі. Тим часом вона розщіпає ґудзик за ґудзиком твою синьо-зелену сорочку. Потім знімає одяг із себе. Торкається своїми коричнюватими пипками твого тіла, ковзає по ньому зверху вниз і покусує твоє тіло своїми біленькими зубками. Згодом ваші губи зливаються. Два язики переплітаються, як гадюки.
Зрештою семінар закінчується. Звучить дзвінок на перерву, а це вже цілком інакше кіно.

СЕРГІЙ — нікчема, в голові якого сидить страхітлива ненависть до «нормальних» людей. Почвара, від якої відгонить його потворством. Має маніакальну мрію піднятися над цим світом і небом, що свідчить про банальний комплекс неповноцінності. Виродок, який ненавидить всіх і все, дрочить в кулак, розглядаючи розвішані в себе в кімнаті еротичні картинки з фільму «Без чувств».

7 ГАНДОНІВ — саме стільки їх лежало в Маркіяна на поличці серед книжок Маркіза де Сада, Забужко, Покальчука, Андруховича. Саме стільки разів повинен він був купувати їх, сподіваючись, що по п’яні виїбе якусь скотину. (Щоправда, навіть коли до цього дійшла справа, він не зміг вдягнути презерватив на свого прутня. Довелося обходитися без нього.) А на полиці між книжками й конспектами лежать цих сім гандонів, як сім вередливих курвів з вічними менструаціями, бюлетенями, червоними арміями. 7 пизд, яким треба заїбати з правої і послати, блядь, подалі займатися мастурбацією огірком чи бананом, 7 розйобаних відер, медуз, кракаділів, черепах.

СКОТИНКА — термін, який означає дівчину легкої поведінки, легкої доступності. Часто С. сприймають як повію й брутально з нею поводяться. Головним чином брутально, без будь-якої романтики — барчиків, цьомчиків, сентиментів, всіляких прийомів. Термін запозичений Маркіяном в одного державного службовця під час спільного обслуговування їх повією в готелі «Україна».

СЛАВОЧКА — подруга Юлі. Альоша з Чернівців, коли приїхав до Івано-Франківська, втраскався в неї з першого погляду. За вечір витратив на неї в барі всі гроші. Впадав за нею довго. Коротше, вліз по самі вуха. Наприкінці літа потішила Сергія, сказавши, що бачила його по «Еліт-ТБ», коли він давав якесь інтерв’ю в самих лише білих шортиках і розхристаній тропікальній сорочечці. Йому було приємно, адже вона виявилась єдиною із знайомих, хто його бачив.

СНАРЯД — пляшка горілки.

СОНЕЧКО — а) небесне світило; б) щось типу коханої людини. Деколи це слово вживається, щоб підлеститися до когось, побороти опір, вмовити когось тощо. Проте не всі це розуміють. Якось Мачо звернувся до своєї старости Оксани: «Сонечко, не став мені, будь ласка, енку, — мені треба піти з пари». То вона сказала: «Він якийсь ненормальний псих, ідіот шизанутий». І, звичайно, вліпила енку.

СОНЦЕ — а) небесне світило; б) окончательна курва, повія, міньєтчиця, звідниця, стерва.

СПОНТАННІСТЬ — запорука справжніх діонісій і перверзій, двояких записів у мізках і своєрідних — на папірусі. Як зазначив один місцевий геніальний поет: «Спонтанність не повернеш, як не повернеш келих, зронений Скілуром на дно андоррського струмка».

ТАРАС — кадр століття. Маленький, лисенький, перекачаний, з дитячим фейсом. Від однієї фізіономії хочеться сміятися. Ходячий анекдот. По закінченні універу подався в Росію на роботу, заробляє по 600 баксів на місяць.

ТЄМА — щось нормальне.

ТОРЧ — кайф.

ТЬОРЛА — знайомства.

УНІВЕР — університет.

ФЕЙС — обличчя. Від анґлійського «face». Ну, для прикладу, говорять між собою два чорти про якусь дівчину: «Ноги в неї криві, волосаті, груди обвислі, задниці воопше нема, волоссячко облізле, зате фейс, як у моделі».

ФІШКА — обличчя з бодуна.

ЦЕЛКА — цнотлива дівчина.

ЦПХ (ЦЕНТРАЛЬНЕ ПИЗДОХРАНІЛІЩЄ) — гуртожиток, де живуть самі дівчата.

ЧЄСАТИ — говорити якусь маячню.

ЧІКЄТ — 1/4 корабля.

ЧІКСА — дівчина, яка більш-менш «шарить по понятіям».

ЧОРТ — мужик, який вміє вдало організувати дозвілля з курвами, музичкою, тачкою, хатою. Мужик при дєньгах, як правило, понад 25 років.

ШАЛАЛА — найнижчий ґатунок курвів. Відрізняється від бляді тим, що дає всім без розбору. Дає за мінімальну плату. З шалалою асоціюється тупа рагульська морда, часто-густо п’яна, на голові — дурдом, помада розмащена по писку, надмір туші на одній із вій, сиґарета в зубах. Говорячи про Ш., мають на увазі щось брудне, заразне, кончене й дешеве.

ШІСТНАДЦЯТИРІЧНИХ ТРЕБА ҐВАЛТУВАТИ — вони цього підсвідомо чекають. Брати треба жорстко. Вони будуть впиратися, бити тебе несильно по яйцях, говорити всілякі непристойності, підйобувати тебе і те де. Підходиш іззаду, запихаєш руку в трусики, знаходиш те вологе й потаємне і тихенько промовляєш на вухо: «Сонечко, зроби мені міньєт», пригинаючи її голову до свого настовбурченого члена. Потім звільняєш його і запихаєш їй до ротика. Вони бажають, щоб їх ґвалтували не ровесники, а 20-річні.

ШІСТНАДЦЯТКА — дівчина, якій 16 років, або дошка, товщиною 16 мм. 16 років — вік наївних понтів. Для одних — це перше «серйозне» кохання, романтика, цьомчики, зорі, прогулянки. Для інших — суцільне безпробудне бухання, дискотеки, напивання до всирачки по хатах, вирубування, грання на шару в три заходи.

ШТОРИ — окуляри.

ЮЛЯ — привид фатуму. Любителька хильнути понад міру. З Ю. почалася розкрутка Васі після того, як однієї весни кінця XX ст. вона його цмокнула в губи. Він «закохавси» по вуха. Шо то було! Прикидуєте? Але так і не дала. Ха-ха! Мачо сп’яну ніс її на плечах, а вона била його по задниці й говорила: «Швидше, моя конячко!» Обійшла з пацанами багато барів. З Васі здерла, за його словами, 300 грн. та ще й натравила на нього азера. Після цього Вася тримається її осторонь, кланяється низько, трясеться, питається, як здоров’ячко. Шкода. Могла б вийти класна парочка. Там було все – цвєточки, барчики, імпрези… тільки не було сексу.

ЯЙЦЕТРЯСКА — дискотека, бичка.