СЕКСВИБУХ

Станіслав Лем

рецензія на роман Симона Мерріла «Sexplosion» видавництво «Walker and Company» Нью-Йорк, 1972
Якщо вірити автору, — а нас усе частіше закликають вірити авторам наукової фантастики, — нинішня хвиля сексу у вісімдесяті роки стане справжнім потопом. Але дія роману «Сексвибух» починається на двадцять років пізніше — суворою зимою, у засипаному снігом Нью-Йорку. Не названий на ім’я старець, загрузаючи в заметах і натикаючись на поховані під снігом автомобілі, добирається до вимерлого хмарочоса, дістає з-за пазухи ключ, зігрітий останніми крихтами тепла, відмикає залізні ворота і спускається в підвальні поверхи; його подальші блукання, що перемежовуються картинами спогадів, — це, власне, і є роман.
Глухе підземелля, по стінах якого пробігає тремтячий промінь кишенькового ліхтарика, виявляється чи то музеєм, чи то розділом експозиції (чи, швидше, секспозиції) могутнього концерну, свідченням тих пам’ятних років, коли Америка вчергове завоювала Європу. Напівреміснича мануфактура європейців знову зіштовхнулася з невблаганною ходою конвеєрного виробництва, і постіндустріальний науково-технічний колос швидко здобув перемогу. На полі бою залишилися три консорціуми — «General Sexotics», «Cybordelics» і «Love Incorporated». Коли продаж продукції цих гігантів сягнув піку, секс із приватної розваги та групової гімнастики, з хобі й кустарного колекціонування перетво-
рився у філософію цивілізації. Знаменитий культуролог Мак-Люен, який дожив до тих часів ще зовсім бадьорим дідком, доводив у своїй «Ґенітократії», що в цьому й полягало призначення людства, яке вступило на шлях технічного проґресу, і що вже античні веслярі, прикуті до ґалер, і лісоруби Півночі з їхніми пилками, і парова машина Стефенсона з її циліндром і поршнем — усі вони визначили ритм, вид і зміст рухів, з яких складається злягання як основна подія екзистенції людини. Тому анонімний американський бізнес, засвоївши премудрості любовних позицій Заходу і Сходу, перекував середньовічні пояси незайманості в пояси розпусти, мистецтва й ремісництва засадив за проектування копуляторів, сексаріїв і порнотек, пустив у хід стерилізовані конвеєри, з яких безперебійно попливли садомобілі, любистори, домашні содомильники та публічні гомороботи, а пізніше заснував науково-дослідні інститути, щоб ті почали боротьбу за звільнення обидвох статей від обов’язку продовження роду.
Відтепер секс був уже не модою, але вірою, любовна насолода — неухильним обов’язком, а лічильники його інтенсивності з червоними стрілками зайняли місце телефонів на вулицях і в конторах. Але хто цей старець, що блукає підземними переходами? Юрисконсульт «General Sexotics»? Недарма згадує
він про гучні процеси, про битву за право тиражування — у виді манекенів — тілесної подоби знаменитих персон, починаючи з Першої Леді США. «General Sexotics» виграла її (що вартувало двадцяти мільйонів доларів), і от уже тремтячий промінь ліхтарика відбивається в пластмасових коробках, де спочивають кінозірки першої величини та красуні вищого світу, принцеси й королі в чудових строях — виставляти їх в іншому вигляді, відповідно до постанови суду, заборонялося.
За який-небудь десяток років синтетичний секс пройшов шлях від найпростіших надувних моделей з ручним заводом до зразків із автоматичною терморегуляцією і зворотним зв’язком. Їхні прототипи давно вже вмерли чи перетворилися на жалюгідні руїни, але тефлон, нейлон, порнолон і сексолін встояли перед усемогутнім часом, і, немов з музею воскових фігур, елеґантні дами, вихоплені ліхтариком із темряви, дарують старцю, що обходить підземелля, посмішки, стискаючи у витягнутій руці касету зі своїм текстом сирен (рішення Верховного суду забороняло продавцям вкладати плівку в манекен, але покупець міг зробити це вдома, приватно).
Повільні, непевні кроки самотнього відвідувача здіймають клуби пилу, крізь які там, у глибині, рожевіють сцени групового еросу — часом навіть із тридцятьма учасниками, щось на зразок величезних струделів чи тісно переплетених один з одним калачів. І чи це вже не сам президент «General Sexotics» прямує підземними коридорами серед гомороботів і затишних содомильників? Чи, може, головний конструктор концерну, той, що ґеніталізував спершу Америку, а потім і увесь світ? Ось візуарії з їхніми дистанційними пультами, програмами й свинцевою пломбою цензури, тієї самої, через яку опоненти ламали списа на шести судових процесах; ось купи контейнерів, готових до відправлення за море, набитих коробочками до- і післязбудного крему і тому подібним товаром разом з інструкціями і техпаспортами.
То була ера зреалізованої демократії: усі могли переспати з усіма. Відповідно до рекомендацій штатних футурологів, консорціуми, всупереч антимонопольним законам, потай поділили між собою земний ринок і
пішли шляхом спеціалізації. «General Sexotics» поспішала зрівняти в правах норму й патологію; дві інші фірми зробили ставку на автоматизацію. Мазохістичні ланци, нагайки й молотарки з’явилися в продажу, щоб переконати публіку в тому, що про насичення ринку не може бути й мови, оскільки великий бізнес — по-справжньому великий — не просто задовольняє потреби, він створює їх! Традиційні знаряддя домашнього блуду розділили долю неандертальських каменів і ціпків. Учені колегії запропонували шести- і восьмирічні цикли навчання, потім програми вищої школи обидвох еротик, винайшли нейросексатор, а за ним — аморалтизатори, глушителі, ізоляційні маси і звукопоглиначі, щоб жагучі зойки через стінку не порушували спокою й насолоди сусідів.
Але потрібно було йти далі, все вперед і вперед, рішуче й невпинно, адже стаґнація — смерть виробництва. Уже розроблялися моделі Олімпу для індивідуального користування, і перші андроїди з виглядом античних богів і богинь формувались із пластику в майстернях «Cybordelics». Поговорювали і про ангелів, уже виділений був резервний фонд на випадок судового позову церкви. Залишалося вирішити деякі технічні проблеми: з чого робити крила, чи не буде пір’я лоскотати в носі; чи робити модель рухомою; чи не зашкодить це почуттям; як бути з німбом; який

вибрати для нього вимикач, де його розмістити — і т.д. Але тут вдарив грім.
Хімічну сполуку, відому під кодовою назвою «Антисекс», синтезували давно, ледве не в сімдесяті роки. Знало про неї лише вузьке коло фахівців. Цей препарат, що відразу ж був визнаний таємною зброєю, створили в лабораторіях невеликої фірми, пов’язаної з Пентагоном. Його розпилення у вигляді аерозолю і справді завдало б страшного удару по демографічному потенціалу супротивника, оскільки мікроскопічної дози «Антисексу» було достатньо, щоб цілком усунути відчуття, що зазвичай супроводжує статеве злягання. Воно (злягання), щоправда, залишалося можливим, але лише як різновид фізичної праці, причому досить важкої, на кшталт прання чи відтискання випраного. Розглядався проект застосування «Антисексу» для припинення демографічного вибуху в країнах третього світу, але це виявилося ризиковним.
Як дійшло до світової катастрофи — невідомо. Чи справді запаси «Антисексу» злетіли в повітря через коротке замикання й пожежу цистерни з ефіром? Чи до цього приклали руки промислові конкуренти трьох гігантів, що поділили світовий ринок? А може, тут була задіяна яка-небудь підривна, ультраконсервативна чи релігійна організація? Відповіді ми вже не отримаємо.
Втомившись від блукань нескінченними коридорами, старий всідається на гладкі коліна пластикової Клеопатри (передбачливо опустивши перед тим ручку гальма) і у своїх спогадах наближається, немов до прірви, до великого краху 1998 року. Споживачі, всі як один, з огидою відкинули товари, що наводню-

вали ринок. Те, що вабило ще вчора, сьогодні було мовби сокирою для втомленого дроворуба чи пральною дошкою для пралі. Вічні, здавалося б, чари біологічного закляття людського роду розвіялися без сліду. Відтепер груди нагадували тільки про те, що люди — ссавці, ноги — що здатні до прямоходіння, стегна — що є і на чому сидіти. І тільки! Як же пощастило Мак-Люену, що він до цієї катастрофи не дожив, він, хто невтомно витлумачував середньовічний собор і космічну ракету, реактивний двигун, турбіну, млин, сільничку, капелюх, теорію відносності, дужки математичних рівнянь, нулі і знаки оклику — як сурогати й замінники того єдиного статевого акту, в якому відчуття буття присутнє у чистому вигляді.
Усе це втратило силу за лічені години. Людству загрожувало повне вимирання. Почалося з економічного краху, у порівнянні з яким криза 1929 року здається дитячою забавкою. Першою зайнялась і загинула у вогні редакція «Плейбою»; збанкрутілі й голодні співробітники закладів зі стриптизом викидалися з вікон; ілюстровані журнали, кіностудії, рекламні фірми, інститути краси вилетіли в трубу; затріщала по швах парфюмерно-косметична, а за нею і білизняна промисловість; у 1999 році безробітних в Америці налічувалося 32 мільйони.
Що тепер могло привабити покупців? Бандаж проти грижі, синтетична труна, сива перука для тремтячої фігури у візочку для паралітиків — тільки вони не нагадували про сексуальні зусилля, про цей кошмар, цю каторгу, тільки вони ґарантували еротичну недоторканність, а значить, спокій і відпочинок. Тоді уряди, усвідомивши небезпеку, що насувається, оголосили тотальну мобілізацію в ім’я порятунку людського роду. З ґазетних сторінок лунали заклики до розуму та почуття відповідальності, з телеекранів служителі усіх віросповідань переконували паству одуматися, посилаючись на вищі духовні ідеали, але публіка байдуже слухала цей хор авторитетів. Домовленості та проповіді, що закликали людство перемогти себе,
не діяли. Лише японський народ, відомий своєю винятковою дисциплінованістю, стиснувши зуби, пішов за цими закликами. Тоді вирішено було випробувати матеріальні стимули, премії, заохочення, почесні нагороди, ордени і конкурси на кращого дітовиробника; коли ж і це не допомогло, вдалися до репресій. І все одно населення поголовно ухилялося від загальної батьківської повинності, молодь розбігалася по довколишніх лісах, літні люди показували підроблені довідки про імпотенцію, суспільні контрольно-ревізійні комісії роз’їдали корупція та хабарництво; кожен готовий був стежити, чи не нехтує сусід своїми обов’язками, але сам, як тільки міг, ухилявся від цієї каторжної праці.

* * *
Катастрофа минула, і лише спогад про неї зринає в думках самотнього старця, що примостився на колінах Клеопатри. Людство не загинуло; запліднення відбувається нині санітарно-стерильним і гіґієнічним способом, майже як щеплення. Епоха важких іспитів змінилась відносною стабілізацією.
Але культура не терпить порожнечі: місце, що спорожніло в результаті зникнення сексвибуху, зайняла ґастрономія. Вона поділяється на звичайну й непристойну; існують чревоугодні збочення й альбоми ресторанної порнографії, а споживати їжу в деяких позах вважається вкрай непристойним. Не можна, наприклад, вживати фрукти, ставши на коліна (але саме за легалізацію цього бореться секта збоченців-колінопреклонників); шпинат і яєшню забороняється їсти з задертими догори ногами. Але процвітають — а як же інакше! — підпільні ресторанчики, у яких цінителі й гурмани насолоджуються пікантними видовищами; серед білого дня спеціально найняті рекордсмени об’їдаються так, що в глядачів слинка по підборіддю тече. З Данії контрабандою привозять порнокулінарні книги, а в них такі воістину дивовижні речі, як поїдання яєчні через трубку, тим часом, як їдець, устромивши пальці в приправлений часником шпинат і одночасно нюхаючи гуляш з червоним перцем, лежить на столі, загорнувшись у скатертину, а ноги його підвішені до каво-
варки, що заміняє в цій оргії люстру. Премію «Феміни» отримав у цьому році роман про безсоромника, що спершу натирав підлогу трюфельною пастою, а потім її злизував, попередньо вивалявшись у спаґетті з соусом. Ідеал краси змінився: найкрасивіше бути стотридцятикілограмовим товстуном, що свідчить про завидну потенцію травного тракту. Змінилась і мода: за одягом жінку не можливо відрізнити від чоловіка. А в парламентах найбільш передових держав дебатується питання про посвячення школярів у таємниці акту травлення. Поки що через крайню непристойність цієї теми на неї накладене найсуворіше табу.
І нарешті, біологічні науки впритул підійшли до ліквідації статей — марного пережитку доісторичної епохи. Плоди будуть зачинатися синтетично і вирощуватися методами генної інженерії. З них розвиватимуться безстатеві індивіди, й тоді настане кінець кошмарним спогадам, що ще живі в пам’яті всіх, що пережили сексвибух. У яскраво освітлених лабораторіях, цих храмах проґресу, народиться чудовий двостатевий чи, вірніше, безстатевий вид, і тоді людство, покінчивши з ганебним минулим, зможе нарешті смакувати різноманітними плодами — забороненими міністерством гастрономії, зрозуміло.