спочатку була спроба залізти на говерлу
яка завершилась падінням з двометрової висоти
потім був стовп з якого тебе здерли
на півшляху до мети.
але ти вирішила що безліч веж
тобі подолати ще треба
бо ти без неба помреш
і ти повзеш мов амеба
коли ж понад містом пролунав крик
відразу ніхто нічого не зрозумів і лиш мудрий анатом
між гортанню і шлунком угледів язик
який у польоті покрикував матом.

ПОЛІГОНГРАД

Вже накопичено томи найкращих слів
(а найсолодші з них на аркуші окремо),
бо прилетіла звістка від послів,
що Ви прибудете, і ми Вас дуже ждемо.
Вже спечено чотирнадцять тортів
(їх якість перевірив особисто),
художники малюють голубів,
в клозетах сухо, і в під’їздах чисто.
Готується містерія така,
яка б доводила, що ми прості і щирі, —
курсанти Вам станцюють гопака,
дівчата ж піднесуть вареник в сирі.
Ми вийдемо на вулиці центральні
і станемо рівненько ряд у ряд,
ми вклонимося Вам з прицілом дальнім
потрапити під Ваш протекторат.
Коли ж народ вже вийде на парад,
через супутник нам відомо стане,
що пані Бомба відлетіла на Балкани,
та замість неї все ж прибуде пан Снаряд.

ЖИТТЄПИС

Ти хотів стати пупом землі
а тому тим хто вище молився
і молитви великі й малі
несучи догори десь подівся.
А як стало відомо пізніше
за вказівкою серця чи шлунка
тебе ковтнув той хто вище
разом з поживним єством подарунка.
Так, спустившись у нутрощів тишу
(хоч ти й був недопеченим тістом)
ти знайшов свою нішу —
ти став кишечника вмістом.
І розлившись у чреві мов суп
й зрозумівши процеси космічні
ти промовиш що в принципі пуп
на землі недоречний та неестетичний.

ВІТАЮ!

На поверх четвертий завершую сходження.
Я, як завжди, без краватки і без подарунка
на святі твого дня народження,
на святі наповнення шлунка.
Усе класично так — тости, побажання,
рефлекс говоріння з рефлексом ковтання
в цей вечір життєво важливі.
Я теж промовлятиму, келих задерши
до люстри, ні вище — до неба без меж, —
ти ж моє кохання нездійснене і перше.
Запрошую тебе на танок — знай, ти мною не забута.
Та щось несумісне в душі чи у тілі,
бо під музики звуки прості й зрозумілі
мого хилитання завелика амплітуда.
Я нахиляюсь, відкидаючи твою ногу.
Нарешті покінчено з душевними муками —
наповнюючи кімнату новим змістом і звуками,
я беззупинно блюю на підлогу.

ДЕМОНСТРАЦІЯ

Під твоїм вікном знову демонстрація —
ти до цього вже звик.
Ця всенародна мастурбація,
цей великий ідейний смітник
раз у раз відкриває роти.
Ці рвані суспільства рани
вимагають правди. А ти
аполітично лежиш на дивані.
Шахтарі, ветерани, студентів кілька,
пенсіонери і їх супутники-візки
прийшли сюди аби мегафон-лійка
аби вимагати від влади країни
процентів, концертів, консервів, закону,
аби обпльовувати асфальт і спини,
і матюкатися в вічі ОМОНу.
Коли ж на мить замовкне мегафон,
коригуючи політичну позицію свою,
ти мов президент виходиш на балкон
і виголошуєш: «Herd? Fuck you!!!»

ВІТЧИЗНА

На цьому немічному тілі моєї країни
вже нічого не лишилося окрім паразитів та дірьма.
Та цей смітник, ці руїни
я буду відновлювати на шару, тобто задарма.
Моя безмежна любов до тебе звісно
змусить мене не вмерти в аполітичному безсиллі.
І твій вічний сон я буду оберігати, Вітчизно,
так само, як і паразитів на твоєму тілі.
Коли ж, аби розбудити, я вмажу тобі по морді
ти ковтнеш мене пащею великою і темною.
І вже заходячись десь у стравоході
я із жахом зрозумію що моя любов не була взаємною.

HAEMOTRANSFUSIO

Поміж нами прозорі мости —
відчуття ці незвичні і нові,
бо у мене вливаєшся ти
літром спільної крові.
І нехай голова знов болить,
і знекровлені в’януть судини,
я завжди пам’ятатиму пиво, як ти,
я зненавиджу драп і аборти,
і тебе я любитиму доти,
доки ти в мені будеш текти.

LAPAROTOMIA DIAGNOTICA

Я ніжно занурюю скальпель у тіло,
це вперше й від того трохи невміло.
Усе буде добре. Я маю надію
на спокій, знання та анестезію.
Я, мов ворожбит, копирсаюсь у тілі,
і руки мої червоніють від крові.
Мені до вподоби ці нирки здорові
і кінчики пальців твої посинілі.
Мене надихає це дихання штучне
зануритись глибше у чрево вологе —
я мацаю шлунок з кишечником включно —
без змін, без запалення, без патологій.
Коли ж вата й марля кров всмокчуть старанно,
я голку затисну — це схоже на спазм.
Я шовком зшиваю цю зяючу рану
і зрошую йодом.
Оргазм.

Ці лімфоцити з тіла ніші,
ці субмарини в жовтій плазмі,
фагоцитуйте сміливіше,
пливуть в смертельному оргазмі.
Здолавши безліч перепон,
повільно, тихо, без насильства
прошепочу: «Згадай нейрон
про репродукцію суспільства».
Люблю ці ноги пречудові
для задоволення відкриті,
оцю четверту групу крові
і міліони лімфоцитів.
Коли ж занурююсь, кохана,
в твою заглибину чутливу,
між нами відстань нездолана —
тонка межа презервативу.