Олекса «ПОБ’ЄДА»

(п’єса в одну дію)


Ранок. Чути розбещені крики морських птахів.
На передньому плані — капітанський місток.
На ньому стоїть КАПІТАН у розшитій золотом білій формі. Підвівши долоню до очей , дивиться в далечінь.
Внизу, на палубі, — автомобіль «Поб’єда» вилискує нікелем в променях сонця, що встає.
Труби дуже димлять.
Вітер — Nordwest.
З бокових дверей виходить, позіхаючи, КОК. На голові в нього циліндр, в одній руці він тримає черпак, в другій — кульок з сардельками.
КАПІТАН дивиться на КОКА й мовчить, нічого не каже.
КОК, побачивши КАПІТАНА, раптово зупиняється, при цьому з його рук випадають кульок із сардельками та черпак. Від здивування в нього відвисає щелепа — йому бракує слів.
Пауза.
Вітер сильнішає.
Несподівано КОК кидається до КАПІТАНА, хапає за позолочені груди й викидає за борт.
КАПІТАН зникає в морській глибині.
КОК задумливо дивиться йому в слід.
Відкривається люк, із нього вилазить МАТРОС (моряк — укр.).
В нього масна пляма на животі.
КОК дивиться на МАТРОСА.
МАТРОС — на кульок із сардельками.
КОК переступає через поручні й також зникає в невідомості.
МАТРОС (розгублено): — Ах!
Підбігає до борту, перехиляється, махає руками. Потім, заспокоївшись і зневажливо махнувши рукою, повертається. Піднімає кульок.
Заходить БОЦМАН зі свистком на шнурочку на грудях.Свистить.
МАТРОС кидає кульок, розпачливо бігає по палубі — й вистрибує за борт. Його накривають хвилі.
БОЦМАН продовжує свистіти, але вже лагідніше. Й зовсім лагідно. Стихає. Далі бере кульок, засовує його собі в кишеню. Прогулюється палубою. Обходить автомобіль, розглядає,оцінює.
БОЦМАН: — Курва! (голосно).
Й білою фарбою, яку виймає з другої кишені, пише на автомобілі: ОПЕЛЬ.
Поставивши крапку, соковито харкає в бік моря.
Пауза.
Вітер зовсім розійшовся.
БОЦМАН сидить на сходах, в нього на колінах кульок з сардельками. Він смачно цямкаючи поїдає сардельки. Обличчя сповнене вдоволення.
ОПЕЛЬ загадково виблискує нікелем.
Труби скажено димлять.
Птахи кричать.
Напрямок вітру не змінився.
ОПЕЛЬ і БОЦМАН поступово відходять у далечінь.
Завіса.

P.S. На сцену, кланяючись та посилаючи повітряні поцілунки, виходить конферансьє.
У нього явно задоволений вигляд. Зупиняється посередині, потирає руки й розглядає глядацький зал. Далі, закотивши д’горі очі та піднявши конвульсивно руки, промовляє трагічним і голосом:
— Шановні Пані та Панове! Колеги та Друзі! Глядачі та інша наволоч! Себто шановане товариство! Мушу Вам сказати, що до нас скоро прийде Фертик! Що?! Ви не знаєте хто це такий? О, будьте спокійні, це старенький дідусь із сокирою. Отже, нам незабаром прийде пиздець! Ой, вибачте — кінець! Так хвилююся, так хвилююся, що геть чисто не доганяю, з якою публікою маю справу! Але, паняночки дорогі, — кода є кода, й нікуди від неї не втекти, правда?!
Зал схвально шумить та похитує головами. Дехто, з найнервозніших починають припалювати сиґарети чи ковтати піґулки. Інші безсоромно залазять до своїх колєжанок, чи просто до сусідок, під плаття.
Простір наповнюється збудженням та непередбачуваністю.
Конферансьє заспокійливо:
— Друзі! Мої дорогі друзі! Спокійно. Пасажири, майте стримання, не все е так зле! Він прийде, але згодом. Слідкуйте за зміною напрямку вітру та за поведінкою трюмових щурів! Що є показником близькості коди, так це брати наші менші — щурі!
Ніхто не може знати, як поведе себе цей придурок, БОЦМАН, — чи обкуриться, чи обсвиститься. Зрештою, й сардельки в кульку швиденько закінчаться, — а що робити потім? Дощ змиє фарбу, й ОПЕЛЬ знову стане ПОБ’ЄДОЮ! Отож бо! Той свистун або вийме корок у трюмі, або змінить курс, — що, зрештою, одне й те ж саме! Бажаю успіхів та щасливої дороги!

Він кланяється й зникає за кулісами. Зал долю секунди завмирає, а далі, ламаючись з вереском і зойками, через вікна та двері, звільняється від глядацтва.
Тиша.