***
машиністи
метро
нудять світом
їм несила бачити одне-одного
нагорі
іде
дощ
проростає
коріння
а у ньому
конають
заплутавшись
потяги

***
коли
учора
горіла
сосна
чомусь
угору
падали
сльози
коли
зненацька
настане
осінь
чи
буде
небо
зеленим
хтозна

* * *
назавтра
усі ми
станемо
рибами
недайбо
човнові
зітліти
з днища
щоб
з вікон
дев’ятих
ринуло
світло
дерева
потому
не виростуть
вище

***
люблю
як падає
з неба
дощ
мабуть
то
птахи
жбурляють
на землю
блискавки

***
сьогодні
під
ранок
померло
моє
дощеня
й прощення
просили
затиснені
в жмені
кумири