Олександр Аксінін народився 2 жовтня 1949 року у Львові. У 1972 році закінчив навчання в Українському поліграфічному інституті ім.Івана Федорова за спеціальністю «оформлення й ілюстрування книжок». У 1972–1973 роках працював художнім редактором в обласному управлінні в справах видавництв, поліграфії й книжкової торгівлі. У 1974–1977 роках був художником-конструктором у Львівському художньому відділі бюро Мінлегпрому. Працював у царині станкової та книжкової графіки, екслібриса. Персональні виставки — Талліннy (1979,1986), Лодзь (1981, 1985), Варшава (1984), Псков (1985), Львів (1987), Мальборк (1988). Брав участь у колективних виставках графіки на батьківщині й за кордоном. На міжнародному бієнале «Малі форми графіки» (Лодзь) двічі (1979, 1985) був відзначений Почесною медаллю. Трагічно загинув 3 травня 1985 року.

Ім'я Аксініна стає відомим вдома і за кордоном на межі 1970-х - 1980-х рр., після того як його твори, що експонува лися у Лодзі на Міжнародному бієнале "Малі форми графіки", були в 1979 р. відзначені Почесною медаллю, а виконаний ним у 1981 р. книжковий знак бібліотеки бенедиктинського монастиря в м. Любіні у Легницькому воєводстві авторитетне журі визнало найкращим твором конкурсу екслібрисів, при свячених 1500-літтю уродин св. Бенедикта, покровителя Європи. Три примірники цього екслібрису було тоді ж пере дано в дар Папі римському Іоанові Павлу II. Відтоді аркуші Аксініна привертають пильну увагу широкого кола знавців та збирачів графіки у Польщі, Німеччині, Бельгії, Франції, Голландії і США. Праці митця з успіхом виставляються на міжна родних виставках.

За своє коротке життя Аксінін виконав понад 300 офортних творів та чималу, однак остаточно нез'ясовану, кількість акварельних аркушів. У складі друкованої графіки - ілюстрації до "Аліси в країні чудес" Л. Керрола (1976-77 рр.), до "Пригод Гу-лівера" Дж. Свіфта (1977-78 рр.), до давньокитайської філософської "Книги Перемін" (1984-85 рр.), серії "Босхіана" (1977-78 рр.), "Знаки Зодіаку" (1979 р.), "Звуки" (1980 р.), "Місяці" (1980 р.), "Слова" (19^0-81 рр.), "Пошта Олександра Аксініна" (1983-85 рр.) і екслібриси близьких осіб, численних знайомих, замовників, з яких багато хто швидко ставав приятелем, - так, зокрема, було у випадку польських друзів митця.

Симетричні побудови аксінінських офортів, перевертки, пара лельні й дзеркальні друки, з якимись невловимими на перший погляд відмінностями, втягали глядачів у світ, де все може ста тися, світ, який існує за власними, незнаними нам законами, як у керролівському задзеркаллі. Зрозуміло, що така манера також дратувала виставочні комітети: над такими творами потрібно бу ло мислити, що категорично протипоказано напрямній вказівці тоталітарного мистецтва.

Незалежно від теми кожного окремого твору, серії творів чи індивідуальностей особистостей, яким присвячено численні екслібриси, вся творчість Аксініна скидається на розкадровку одного-єдиного фільму. Цікавим пропонується безкінечне інте лектуальне блукання в лабіринті єдиного безкінечного універса льного тексту, орієнтуючись на весь арсенал світової культури в естетичному сенсі і на ідеї універсального гуманізму - в філо софському. Ця конструкція цікава як для тих, хто здатен відчита ти весь її метафорично-символічний ряд, так і для тих, хто його не розуміє, сприймаючи лише мелодику екзотичної форми. Саме в цьому причина постійного зацікавлення творчістю Олександра Аксініна, хоча без особи самого художника його світ нагадує ча рівну музичну скриньку, чий віртуозно зконструйований меха нізм захоплює, але мелодії не розчути. Бо ключика загублено на завжди...

Та Аксінін пішов далі від усіх. Цей худорлявий хлопчина з довгим волоссям, гострим поглядом з-під окулярів у тонкій оправі міг з блискавичною швидкістю видобути сенс із заплутаних філософських суперечок, одним виразним реченням покласти край словесним пасажам співбесідника. Він був маломовним, але кожна фраза вражала глибиною думки і досконалістю її вислову. Він неначе годинами шліфував ці речення, котрі на другий день ставали афоризмами. Так само і в творчості чіткість та лаконізм образу він викристалізовував у візерунок, над яким розмірковуємо й досі. Він творив у душі свій мистецький космос, накопичуючи у голові та серці враження від банального буття, над якими інші не замислювалися, рухаючись у звичному ритмі буденності.

Тієї весни йому посміхнулась доля. Естонія запросила жити і працювати. Він полетів назустріч фатальним обставинам, як метелик, що побачив трагічно неусвідомлений промінь світла. Аксінін, скромний, тихий Аксінін боявся літаків. Що б змінилось в його житті, якби він вирушив з Таллінна до Львова поїздом? Приїхав би на день пізніше? Але він вирішив летіти. І літак розбився неподалік Львова... Що відчував він в останню мить життя? Жаль? Жах? Ця думка не дає мені спокою.

Олександр Аксінін був одним з найяскравіших представників львівської нонконформістської культури. Коло Аксініна, навіть якщо судити за кількостю його екслібрисів, нараховувало декілька сот людей. Але це була лише частина людей, з якими він спілкувався. Аксінін був тою фігурою, яка притягувала до себе і яка випромінювала імпульси творчості і свободи. Ці імпульси не були випадковими і зумовлювались не стільки його комунікатив ними здібностями, скільки його інтенсивним інтелектуальним, духовним і художнім життям. Глибина і широта цього життя вра жали тоді і продовжують вражати сьогодні, особливо коли почи наєш знайомитися з його текстами і щоденниками. В поле його свідомості попадала уся доступна на той час культурна інформа ція. Частина її надходила з-за кордону, наприклад, книги Л. Шес това, М. Бердяєва, П. Флоренського, В. Розанова, частина пере друковувалася або копіювалася з дореволюційних видань - тво ри св. Августина, В. Соловйова, Ф. Ніцше, А. Шопенгауера, 3. Фрейда, частина виходила в офіційному друці, у так званих се ріях "Для наукових бібліотек" та реферативних збірниках - тво ри К.Г. Юнга, А. Шпенглера, М. Хайдегера, М. Фуко, А. Швей цера та ін. У 60-х - 70-х роках у видавництві "Мьісль" вийшла велика кількість книжок з серії "Антологія світової філософії'": "Давньоіндійська філософія", "Давньокитайська філософія", тво ри Платона, Арістотеля, Спінози, Берклі, Юма, Канта, Гегеля, Федорова та ін. Серед філософів і культурологів радянського пе ріоду Аксінін виділяв С. Аверінцева, М. Бахтіна, В. Бичкова, П. Гайденко, А. Гуревича, А. Лосева, М. Мамардашвілі, Г. Майо рова та ін. Особливо Олександра цікавили праці з семіотики, проблем мовознавства, знакових систем. Тут можна виділити книги Вигодського А., Лосева А., Лотмана Ю., Лакана Ж., Сос сюра Ф., Якобсона Р., Хомського Н. та ін.

Поєднуючи в собі талант мислителя і художника, Аксінін представив свою фундаментальну і екзистенціальну онтологію у графічних образах. При цьому він створив свій оригінальний алфавіт і свою семантику представленості духовних реалій в їх матеріально-образному і символічному втіленні. Це приводить до певних труднощів при "читанні" аксінінських графічних робіт. Вони постають як складні метафізичні тексти, які потребують від сприймаючого не тільки певного культурного рівня, але й значних інтелектуальних і духовних зусиль. Але й те, що ми зрозуміли, і той таємничий метафізичний фон - все це створює неповторну ауру аксінінських робіт і відчуття причетності до чогось значимого і високого.

Понять графику Аксинина действительно непросто. Он не стремился академически изобразить окружающих и окружаю щее. В том ракурсе, в котором он видел реальность, ее уже за много столетий до него изобразили Босх й Брейгель, произведе ния которых он любил. Подменять собой современную копиро вальную технику он тоже не стремился. Изобразительная плос кость для него, в первую очередь, была местом искусственной организации линий, пятен, игрой с симметрией и приемами соз дания иллюзии пространства (Эшера он, естественно, тоже любил), игрой с читаемьми изображениями предметов и лингвис тически выражаемьіх символов, вследствие чего сами предме ты приобретали статус символов. Чюрлёниса и древнекитайскую акварель он любил тоже. Насколько он сумел осмыслить особен ности древнекитайской ментальности, зритель может оценить сам, рассматривая некоторые офорты. Для всех упомянутых авто ров й школ реальность также не бьіла непосредственньм обьек том изображения. И если и участвовала как-то на изобразитель ной плскости, то скорее отсылая нас к нераскрытьм глубинам нашего внутреннего опыта, приобретенного при получении опы та внешнего.

Текст на офорте "Памяти Карла Ясперса"
Мне кажется что ценность понятия "осевое время" в том указании на возможность возвращения к состоянию когда "символи ческое" лежит на пороге своего возникновения и играет наиболее чистую роль запредельного регулятора всей вычленяющейся пси хики и обнаруживает свою потрясающую сверхвозможность в первую очередь в силу того что оно "предлежит" иначе говоря находится и видится впереди то есть являет собой чистую возможность "задания" времени ведь иначе эта возможность уже есть в настоящем и в прошлом и не может быть полностью "своей" а напротив всегда ты сам есть некое следствие зтой при надлежности иначе ты сам являешься принадлежащим и вся мощь этих метафизических возможностей способна действовать разрушительно так как она сплошь истинна и еще раз истинна и реальна и не обладает способностью уже быть фикцией то есть сочленяется с пустотой и уже бьіть возникающей то есть бьіть чис тим хотением бьіть возможньім бьітием ибо зто бьітие полностью зкстатично в момент принадлежности его лишь моєму "началу" й само в силу зтого принадлежит тебе же наиболее и это совпадение бьітия и возможности бьітия есть начальная точка єсть положение й самоположение этой точки есть то начало кото-рое єсть ведь любое ее инобытие уже порождение бесконечного и другого способа прерывания этой бесконечности как через восстановление уже символическое этого начала я не знаю и основа ритуала есть приобщение из уже-бьітия к начальному действу чистого начала чистого предбьітия превращает зто уже-бьітие в полуреальное й потерявшее свою знергию направленности "через" й способность делать прозрачньім й подчиненньім любое иное бьітие й утрата такой проницающей знергии делает невоз-можньім зто собьітие как со-бьітие как рядом-бьітие как другое бьітие й зто в свою очередь отнимает божественную способность видения й ведення ведь приобщенность к такой предначальности єсть способность возникновения богов как символов где обна-руживается их абсолютное единство й предельная возможность направленного времени в каждом своем отрезке причастного абсолюту как своєму источнику вернее тому что делает источник возможньім по сути не являясь таковьім но являясь той первозмо-цией которая не может бьіть по сути пережитой но всегда лежит в основе самой такой возможности переживання такого переживання которое єсть переживанием вьісшего порядка потому что является совпадением возможности й бьітия й зто єсть открове-ние й ничего вьіше переживання откровения нет так как зто единственное бездоказательное й самосущее й использует чело-веческую сущность как предел.

Подібно до того, як у „Книзі Перемін" природа, суспільство і люди через систему знаків, символів і слів пов'язуються, організовуються у цілісну систему, еквівалентну світові, так і офорти Олександра Аксініна через пластичні образи, символічні зображення, фігури, цифри і слова утворюють цілісний метафоричний світ - світ, що живе, відчуває, мислить і переживає.
У Аксініна цей світ є ніби вміщений, укладений в його офорти, у серії його гравюр від циклу ілюстрацій до книги Л. Керро-ла „Аліса у країні чудес", Босхіани, циклу „Королівство Абсурдів" Дж. Свіфта, циклів „Звуки" і „Слова", до циклу „Іцзін", який завершив його десятилітнє творче життя. Твори Аксініна розраховані на діалог із глядачем, передбачають співтворчість, напружену працю зустрічної думки, активного сприйняття і візуального, образного мислення. Його роботи - це своєрідні письмена -послання до близьких за духом людей.