| ДІБРОВА,
й, ж. Листяний ліс на родючих грунтах, у якому переважає дуб, дубняк, дубник.
Пішов шелест по діброві, Шепнуть густі лози (Шевч,); * У порівн. Шум гув у її
голові: то шумів,, як вітер між,соснами, то шелестів, як зелена діброва (Н.-Лев.). ДІБРОВА
Володимир (нар. 1951 р.). Прозаїк, перекладач. Живе і працює в Києві (з тривалими
від'їздами за океан). Автор збірок оповідань «Тексти з назвами і без назв» (1990),
«Пісні Бітлз» (1990), друкованих у періодиці «стенографічного звіту-опери» «Двадцять
такий-то з'їзд нашої партії» (1994) та «твору-епізоду із життя п'ятьох службовців
науково-дослідного інституту» «Пентамерон» (1994), роману «Бурдик» (1997). 1996
р. прозу Діброви («Пельце» і «Пентамерон») видало окремою книгою в перекладі ЙогІЇиуейегп
Ппіуегсіїу Рге83 (США). Найвагомішою перекладацькою роботою Діброви є роман С.
Беккета «Уот» («Всесвіт», 1991), переклад відзначено премією ім. М. Лукаша. Крім
того, Діброва є лауреатом премії Фонду Гелен Щербан-Лапіки (1996) в номінації
«Драматургія» (у такий дивний спосіб номіновано «Двадцять такий-то з'їзд»). Одностайно
зарахований критикою до «нової хвилі» укр. прози на зламі 80—90-х, Діброва досить
відчутно вплинув на її подальше становлення. Приналежність Діброви до ПМ-дискурсу
є вельми проблематичною, незважаючи на такі питомі риси його стилістики, як ґротесковість,
абсурдизм, зумисна «примітивізація» наративу, всюдисутня гра з мовними абераціями. |