Поет

Місце дії - Америка.
Час - кінець дев’яностих років


Мені задзвонив журналіст із газети «Свобода», яка видається у штаті Нью-Джерсі. Якийсь поет із Сумської області надіслав їм пакунок своїх віршів. Поет хоче надрукуватися. Проблема полягає в тому, що його вірші писані англійською мовою, а «Свобода» — газета україномовна. Тому журналіст хоче, щоб я подивився на ці твори і сказав, що я про них думаю.
Я погодився.
Журналіст вислав мені вірші і через два тижні обізвався знову.

ЖУРНАЛІСТ: Ну, що ти скажеш?
Я (після паузи ): Взагалі-то ...
ЖУРНАЛІСТ (уриває мене ): Порадь, що мені з ним робити?
Я: Може, направити до «Юкрейніен Віклі»? Вони — англомовна газета ...
ЖУРНАЛІСТ: Вони віршів не друкують. Та навіть якби й друкували ...

Минув якийсь час. Розкладаючи по купках свої папери, я натрапив на вірші сумського поета, вибрав найбільш показний і переклав українською разом із авторським коментарем та біографічною довідкою. Бо як ще я можу допомогти колезі?

Вибраний мною вірш не має назви. Аркуш починається із фрази «TO WHOM IT MAY CONCERN», яку можна перекласти як «Тим, кого це стосується» або «До відома зацікавлених осіб». А далі вже йде сам твір.

«Ви — керівник дуже цивілізованої країни так званого «вільного світу»
(Якої саме — нехай здогадається читач, якщо він здобув відповідну освіту).
Ваша валюта конвертується скрізь без проблем і без зайвого торгу,
В той час, як, працюючи на трьох роботах, я змушений піднімати на вулицях
пляшки й ховати їх у свою торбу.

Ось телевізор показує, як дівчатка в національних костюмах дарують Вам букет.
І, звичайно, ввечері на Вашу честь у палаці гулятимуть бенкет,
Після якого в розкішних апартаментах на Вас із дружиною чекає блакитна ванна.
А моїм квартирним умовам не позаздрять ні Гондурас, ні Ботсвана*.

«Звідки ви?» — це питання гатило колись в мої вуха чавунним пужалном,
Та нині ми — вже не частина Раші, а незалежна держава з прапором і гімном.
Втім серед нас є безліч мутантів, точніше, пост-колоніальних креолів,
На що є вагоме історичне пояснення, а саме: ми дурні, тому і голі.
Якби ми трималися своїх звичаїв і мови, то ми б зараз не знали горя.
Мужі б наші орали, жони — співали, і всі б мали вілли на березі моря.
Ні хани не гнобили б нас, ані цар московський.
І я б не стояв перед Вами, зневажений, немов той Гамлет, принц данський.
Це все почалося у березні, коли під моїм вікном роботяги пиляли тополю.

Я вибіг, питаю їх: «Як вам не соромно!» А вони обматюкали мене, ще й
дали волю рукам.
Закривавлений, але не скорений, я сипонув піску у вихлопну трубу їхньої
чортопхайки,
Й за це на мене посипалися стусани і лайки.
Ба більше! Поліція **, всупереч закону, забрала в мене ліцензію,
Завдяки якій я мав свою приватну юрконсультацію.

Отак, зазнавши переслідувань за екологію рідного краю,
Я рушив на Київ, щоб на терені Вашого посольства шукати не раю,
А правди і політичного притулку,
Бо дільничний кілька разів вже погрожував здати мене в «дурку».
Але у вас там, як я пересвідчився, засіла бездушна чиновна братія,
Яка, мабуть же ж, бере хабарі, як і наша партократія.
Замість вислухати мене, поспівчувати й пустити на постійне проживання,
Вони мене випхали за паркан з метою приректи на животіння.
Але я не запив як цап***, бо я — нащадок заперекатного**** роду,
А розробив план, як на чужині знайти славу й поліпшити їхню породу*****.

Ідея моя — проста. Перш за все, вивчити англійську мову
За те, що вона така аналітична і співучо-калинова.
Колись її забороняли й висміювали хижі зайди з Нормандії,
Зате тепер мода на неї набула скрізь, і у нас зокрема, форму манії.
І на те немає ради. Тому ж я і хочу, пірнувши в глибини вашого Слова,
Перебути там певний час, доки до мене не прийде слава.
Щоб вийти на люди не прохачем, а відомим англомовним поетом,
Як це зробили свого часу й Конрад (між іншим, поляк з-під Житомира!),
і Набоков з Беккетом.
І посеред моря кривд, на зло всім, хто хотів мене обваляти в багні,
Одержати премію динаміста ****** Нобеля. (Чому б і ні?)

Отоді до всіх (починаючи із колишньої жінки) дійдуть як парадокс,
так і трагізм моєї ситуації.
А я їм на це скажу: «Ідіть під три чорти! Я стомився од вашої проституції!»

Але, щоб здійснити цю мету, Вам треба з Вашинґтону направити сюди
експрес-резолюцію
Й за виняткові таланти витягнути мене з периферії на почесну еміґрацію.

Звичайно, може статися, що голос розуму для Вас — не вказ.
Тоді не дивуйтеся, якщо, побачивши Смерть із косою, на Вас нападе сказ.
Тому що вона нагадає декому, як Ви безсовісно повернулися до мене задом,
І тим самим в зародку придушили прекрасний задум!
І Вас не врятують ані інтернети з жакузі, ні платинові кредитні картки,
Ні масаж із акупунктурою (це коли китайці у вас втикають позолочені голки).
Ні, навіть якщо Ви накажете обабіч себе покласти у ложе кілька невинних дів!
Як це робили свого часу Мао Цзе Дун, цар Давид, автор релігійних псальмів,
І Магатма Ґанді, хоча я його й поважаю.
Короче, зробіть щось! Ви ж бачите, що я конаю!

КОМЕНТАР
* — Після розлучення, коли ми ділили нашу двокімнатну квартиру, я виявив широту, дав змогу жінці з дочкою оселитися в просторій однокімнатній квартирі, а сам пішов у комуналку.
** — Насправді у нас — міліція, але я написав «поліція», щоби вам легше було мене зрозуміти.
*** — Хоча треба казати «кацап». Річ у тім, що я не знайшов цього слова у словнику, тому подаю його в перекладі.
**** — Я маю на увазі запорожців. Але слово «поріг» має й інше значення. Щоб не було плутанини, я вжив слово «перекат», хоча, звичайно, пороги до перекатів не рівняти.
***** — Це натяк на те, що на новому місці я міг би знайти собі пару й пустити свіжі пагони. Для цього я маю і бажання, і певний досвід. Бо тут жінка одцуралася мене і не дозволяє бачитися з дочкою. Хоча, коли я був при грошах, то аліменти виплачував їй реґулярно.
***** — Слово «динаміст» — то є мій неологізм. Інший можливий варіант —«динамітник», позаяк Альфред Нобель заробив гроші на динаміті. Але, як ми знаємо, цю премію шведсько-королівські академіки дають не тим, хто заслужив, а лише з політичних міркувань.

СТИСЛО ПРО СЕБЕ
(ЯКЩО ВАМ НЕ БАЙДУЖА МОЯ ДОЛЯ!)

Мені — 37 років.
Я закінчив Севастопольське Вище Військово-Морське Інженерне Училище. Понад три роки проходив службу на атомних підводних човнах Північного флоту. За станом здоров’я був комісований (хоча ні для кого не таємниця, що насправді це було політичне переслідування мене з боку зросійщеної та скомунізованої більшості старих кадрів).
Після демобілізації я вступив на юрфак, по закінченні якого мав невелику адвокатську практику в нашому райцентрі.
Зараз мешкаю в Конотопі, місті історичної й літературної слави, де я позбавлений змоги працювать за покликанням.
У разі надання мені права переселитися до вас, я міг би поглиблювати свої знання при якомусь із ваших університетів. Згоден також працювати інструктором з плавання для дітей та дорослих, бо переконаний, що після теслі це — одна з найбільш давніх мирних професій.
А за своєю військовою спеціальністю я — інструктор-підривник.

Імені автора на аркушах я не знайшов. Мабуть, воно є на українських конвертах або у якомусь із супроводжувальних листів. Треба зв’язатися з газетою і запитати. Якщо вони не загубили їх. Журналісти — народ такий.

1999