СУТУЖНОСТІ

"...під ударами поперечних утеч, під ударами блискавичних струменів, під ударами не знаю чого, завжди, схаменувшись, бачу, як я висловлююсь, вислизаю, визначаюся, переконуюсь, віддаюся, знову оволодіваю собою, утверджуюся, під ударами пунктуацій, повторів, нерішучих поштовхів, через повільні відхилення, через появу тріщин, через нез'ясовні зсуви, я бачу, як утворюється, спотворюється, знову спотворюється споруда хистка, споруда в перебігові метаморфози й перетворення, то набуваючи вигляду велетенської лялечки, то стаючи схожою на перший задум величезного і майже гороподібного тапіра..."
(Анрі Мішо, із книги "Жалюгідне чудо")

Одні й інші (а також Декотрі)

Одні заходять і гепаються так захекано, ніби щойно наздоганяли трамвай і врешті таки сподобилися комфорту на дефіцитних місцях для інвалідів з дітьми. Тепер вони одні на цілий Усесвіт, так ніби мене тут немає й ніколи не було. Так ніби в Секторі чимось можуть займатися лише вони. Це сильні і тупі натури. Сильно тупі.
Інші сторожко причиняють двері, сідають, стуливши коліна, забувши раптом, що вони тут - у справах. А спам'ятавшись, шарудять своїми папірцями, поспіхом виходять, озираються, чи не забули чого, чи не забули головного. Це лаваторійні сухоребрики. Червивий народ.
Декотрі у Секторі зберігають індеферентність, не роблять зі своїх відвідин події. Заходять нудно й нудно виходять. Так само живуть. Декотрих не багато, але вони найпідозріліші.
Я знаю всіх, хоча не знайомий із жодним. Я бачу їх день у день. Мені за це добре платять. Я - обсерватор Сектора.

Все вирішує мить, або я-романтика

Це, напевно, нікого не гребе, але таки розповім, як одержав цю посаду. Якось Кардинал Кардинальності відвідав Лаваторію. Його візит ретельно готувався. А опозиційне підпілля Синдикату Проклямантів готувалося до візиту найретельніше. Уся ця бездарна країна знала про неміч Кардинала, котра змушує його уривати промови на півслові й щодуху копитать до найближчого заглиблення у ґрунті або ґіпсі. І ось у Сектор Лаваторії прокляманти підклали скромну й привабливу бомбу, чий механізм рушав у дію одночасно зі спусканням води. Але хто міг знати про те, що Його Кардинальність ніколи й ні за яких умов не зливав після себе воду?! Укотре обірвавши промову, Кардинал повернувся і закінчив її. Детонатор спрацював на подразнення фатального охоронця, котрий забіг після владаря відправити хвилинну потребу. Все у світі вирішує мить.
Від того часу за Сектором Лаваторії встановлено відеонагляд. Ця бездарна країна давно вже поховала Кардинала Кардинальності, але його секторальні інновації я і досі сумлінно впроваджую. Мікрокамери ловлять кілька найактуальніших ракурсів кабіни, концентруючись навколо чаші. У клітинах дисплею видно, як службовці Лаваторії заходять і виходять, як вони комунікують із раковиною, як шматують целюлозно-паперові фрагменти, натискають на спуск. Другої бомби не буде. Я готовий закластися на всю невблаганну сенсовність мого існування.

Тільки у Секторі (спроба типології)
Тільки у Секторі ти є самим собою. За освітою я - проктолог, і трохи знаю людей. Пам'ятаю дивака, який облаштував у домашньому клозеті собі кабінет. Це було єдине місце в універсумі, де він почувався затишно і годинами мирно курив, замкнувшись від дружини і всюдисущих незчисленних дочок. Проте й у цьому останньому прихисткові інтеліґента матріархальний дух не давав йому спокою - клозет в апартаментах був один. Чи сидить він у ньому зараз, чи курить свій ментоловий тютюнець?..
Так от, Сектор - це спосіб бачити справжні вирази облич, невимушені жести, пози, характер, світогляд - майже все, за винятком хіба політичних поглядів. Мушу, однак, зауважити, що всі спостереження жодним чином не стосуються урологічної сфери. Малі потреби не спроможні відобразити внутрішній світ людини, оскільки не породжують фіксованих індивідуальних форм. Тому, обсервуючи Сектор, на сечовиділення я звертаю тільки вимушену, продиктовану посадовими сек'юритивними обов'язками увагу, котра не дає і найменшої поживи розумові.
Кал - стихія інакша. Він репрезентативний. Почнемо з очевидного: крута консистенція притаманна впертим цілеспрямованим натурам, ріденька - м'яким, неконфліктним (не беремо до уваги крайнощі, зумовлені харчовими, а не психологічними чинниками). Критерій форми штовхає на цікавіші узагальнення. Фіґуративність/нефіґуративність свідчать про сформованість або ж, відповідно, неповну окресленість характеру, звичок, світоглядних координат носія. Фіґуративний тип має два основних підвиди. Пряма палицеподібна форма відповідає логічному складові розуму зі схильністю до точних наук. Спіралеподібна - етико-інтуїтивному мисленню, зорієнтованому на гуманітарні студії, а то й мистецьку рецепцію. Зауважимо, що намагання оцінювати власну свіжовитворену форму виказує або викінчену естетську застановленість, або ж невпевненість у собі. Наближено судити про інтровертизм/екстравертизм особи можемо за тривалістю формотворчого процесу. Екстраверти формуються швидко, для них - це та ж звична й невимушена комунікація. Інтроверти, зайнявши належну позицію в просторі, часто не наважуються почати висловлення. І лише добре зосередившись, усвідомивши неприємність, але неуникненну потрібність комунікації, віддають зовнішньому світові частку себе.
Зрештою, в межах типології та поза її межами кожен комунікатор має право на власний стиль, почерк, смак і несмак. Тому визнаємо: справжнє лайно не втиснеш у рахубні конструкції позитивістської науки.

Лайно пахне світом (афоризм)
Лайно пахне світом, а не навпаки.

Шіт (апологетика)
Що детермінує сприйняття (фе)кальних мас, що в них відштовхує наш обивательський сенсорний апарат? Запах і звук, який неодмінно асоціюється із виділенням, міазматичний звук. Так от. Я давно забув про це. Чуже лайно існує лише у візуальному вимірі. Воно нічим не загрожує. А, власне, як і більшість гомо сапієнс, я сприймаю його за своє закономірне продовження у просторі, щось на зразок рудиментарного хвостика. Таким чином, ніби перебуваєш в інфантильному світі, позбавленому неґативного досвіду взаємодії з речовинами.
Усі ми знаємо, з якою цікавістю діти ставляться до фекалій. Щось там про це навіть Фройд казав. Дехто в мізерному віці з успіхом намагався вживати свій об'єкт цікавості в їжу. Але успіх тривав лише доти, доки батьки його не помітили й не розтлумачили доросле ставлення до подібних явищ. Після дидактики воно вже не лізло в дитячу пельку. Зник апетит. Що сталося? Нетривка свідомість всотала черговий соціальний стереотип. Тепер їй вже не смачно. Так само після вдалого падіння з надцятого поверху повторити його вже ніколи не вдасться, оскільки хтось відразу пояснить тобі, що саме так люди розбиваються всмерть. Невичерпні можливості, подаровані незнанням, втрачено. Шіт.

Факін' шіт (критика чистого розуму)
Одначе вся ця гівняна філософія пахне Кастанедою. Завжди мусить бути фактор, що не дозволяє нам говорити про лайно із беззастережною адорацією. Так от, і в мене він є. Коли зрідка доводиться вдосвіта і з похмілля плуганити важезну ручну торбу в синю далечінь, щo, ви гадаєте, мучить найбільше? Що висисає сили, паралізує дух? Серце, яке вискакує з грудей при кожнім зусиллі плоті? Ні! Запах із рота, яким ворохобиш ситуативних подорожніх? Ні! Транспорт, набитий, як повна лискучої риби сіть? Ні! Пекучий алкогольний кал згромадився в ректальному засіку! Це малий побутовий апокаліпсис. Нестерпно. Факін' шіт!

Сутужності
Я вже казав про Одних, Інших та Декотрих, консистенцію, форму і час. Напевно, з наукової точки зору ця авторська класифікація здасться вам бездарною. Нехай. Я - проктолог від Бога, я практик, а не копрофіл із ученим ступенем. Так от, я вже казав про Одних, Інших та Декотрих... Шіт. От уже цей дебільний потяг до впорядкованості! Класифікація справді бездарна. Вона не передбачає існування однієї-єдиної лаваторійної дами, яка теж належить моїй компетенції. А ви думали, я споглядаю лише індеферентних, сильно тупих і сухоребриків? Так от, ви помилялися. У Лаваторії працює жінка. Не міг же Асесор будувати для неї окремий Сектор і наймати персонального обсерватора. Всі інноватори, навіть кардинальні, до біса скупі.
Я захопився одразу ж, щойно вона вперше прочинила ці двері. Хоча ні, брешу, звичайно, - коли вона вперше прочинила ці двері, я був лише скромним проктологом, без секторальних повноважень. Хоча ні, і тут брешу. (Признаюся вам: я ніколи не був функціональним проктологом, не практикував. Мої нерви не витримують заглядання всередину людських печер - ректоскоп викликає клаустрофобію. Зате мене нітрохи не гнітить те, що виходить із печер назовні. Словом, я естет.)
Так от, вона прочинила двері і причинила двері, вона сіла і зосередилась. І сиділа довше, ніж сильно тупі, індеферентні і сухоребрі. І сиділа майже вічність зовсім безрезультатно. Закусивши до крові губи і побілівши лицями, хоча ви б на її місці гидотно червоніли. Їй не йшло це все з душі, не лізло це все їй, душило її. Цей сірий лаваторійний корпус із усіма його закамарками, і ця бездарна країна, яку ні перетравити, ні висрати… І була в її сутужностях якась велика непристосованість до світу, якась метафорична незатишність, якась усесвітня правда, блискітка надії, останій шанс опору. І ось із неї посипалися такі собі закам'янілі крихти вічності, зовсім невинні, на вигляд ніби вламки старосвітського бурштину. Здавалося, чуєш їхній шерехкий дзвін об ґіпсову поверхню, хоча я вже казав, що не чую звуків.
Але хіба то має значення, коли немає змоги висловити свій сентимент?! Як розповісти, що мені відомі її дивовижні сутужності, і я хотів би бачити їх частіше? Як звернутися, пояснити, що вона захопила мене саме цим? Я - секретний працівник першого ранґу. Ніхто з лаваторійців не знає про моє існування, окрім самого Асесора! Ніхто не повинен знати про наявність таких посад і повноважень. Анонімна безвихідь. Трагедія відсутності. Як у "Контрабасі" Зюскінда. Ні, значно гірше: задрипаний контрабасист принаймні знав на ім'я свою шолудиву сопраністку. Здається, навіть збирався його промовити. І, між іншим, на контрабасі лабав цілком леґально.

Екскрементальність
Так от, існує певна етно-психологічна детермінованість у тому, як Одні, Інші й Декотрі відвідують Сектор. Їх об'єднує невміння бути точними. Повна безприцільність національного духу. Оскільки Сектор загальний, ніхто не хоче контактувати з його чашею безпосередньо. Кожен думає, що його дупа чистіша за дупу ближнього. У підсумку всі помиляються. Зависнувши над краями чаші, ледве втримуючи рівновагу, вони часом кроплять усе в неймовірних радіусах, а ті, що з твердим характером і палицеподібною формою, можуть викластися, не влучивши у раковину зовсім. Іноді перепадає і моїм яснозорим камерам. Навіть той, хто має нахабство залазити з ногами на соромітські краї пелюсток білої ґіпсової квітки, порскає зазвичай вельми децентралізовано. Стиґма прострації. Коли вона вже полишить мій недобитий народ?..

Ця бездарна країна (зазиркалля)
Не думайте, що я - без гріха (безпристрасний суддя, філософ-споглядальник). Обсерватор загального Сектора теж повинен мати, куди промовити з глибин. Так от, мій персональний "мікрохвон" розміщений тут таки, на робочому місці, себто для комунікації досить лише пересісти зі стільця на сусідню чашу. Погодьтеся, все влаштовано мудро - навіть відправляючи, обсерватор не мусить відриватися від екрана, тож ефективність його діяльності не падає. Нехай у вас також не складеться враження, що мої власні дефекації досі не здобулися уваги ближнього. Б'юсь об заклад, Асесор Лаваторії, як дещо вищий щабель суспільної ієрархії, обсервує мене і робить належні висновки. Людина ж бо нездатна нормально існувати без нагляду компетентних спеціалістів. Я майже впевнений, що Асесора Лаваторії, у свою чергу, обсервує Ґенеральний Кесар, якого, в свою чергу, обсервує сам Кардинал Посткардинальності, над яким - не треба забувати - Всевидящеє Око Вищих Сил. Така от виконавча вертикаль. Ця бездарна країна лише на ній і тримається. Загалом же, окрім кількох названих титулованих йолопів і мільйонів безіменних нетитулованих бовдурів, телепнів, тюхтіїв і шлапаків, у цій бездарній країні фактично ніхто не живе.

Сутужності (mix)
Зрідка чую лагідний ґіпсовий дзвін і повнюся надією, так ніби він обіцяє щось непроминальне, так ніби я не обсерватор Сектора. Зрештою, завдяки гіпер-інтровертивній тривалості процедури вона проводить зі мною найбільше часу, не підозрюючи про те. Але що буде, коли одного дня не прийде, і не прийде наступного, і по тому не прийде теж. І я не почую більше цей лагідний ґіпсовий дзвін. Не побачу, як натискає акселератор, слухає воду, дивується, як порожньо у світах. Здається, я навіть знаю запах цієї терпкої суки, хоча вже казав, що не чую запахів.
Мушу визнати, всі мої почуття, як і всі інші почуття всіх інших, гівна варті. Але коли мати на увазі її гівно, твердження набуває оптимістичного забарвлення. Бо хто здатен оцінити такий раритетний лапідарій*, назавжди втрачений, зневірено потоплений у надрах масштабних каналізаційних розробок?! Я віддав би за нього всі кароокі унітази моєї бездарної країни. Я міг би стати летким папірцем до її божественної дупи, але я - обсерватор. Я - недремний аїд лаваторійних закапелків. Я знаю усіх, дарма, що не знайомий із жодним.

Лаваторійна зона
Вас, напевно, зацікавило, що… Е-Е-Ех… Зараз я продовжу… У-У-Ух... (А десь же там "Kimberly-Clark Corporation" розробила папір нового покоління зі спеціальним зволожувачем!.. Марки "Cottonell"...) Щоразу отак завершуючи свій зв'язок із космосом, наосліп - бо ж очі мої в екрані - шматуючи сторінки "Посткардинального Ґеральда", проклинаю дубову вітчизняну поліграфію. І якщо Асесор Лаваторії в цю мить дивиться на мене своїм проникливим ректоскопічним поглядом, невже не помічає моїх сухих прокльонів, підтертих друкарським цинком, невже не розуміє, що весь дисциплінарний режим у державі скоро впаде, якщо людям не дати замість вісника Його Посткардинальності елементарних два рулони на рило, нехай і прозорих до дірявості, але без улізливого тексту?!..
Так от, вас, напевно, вже зацікавило, що роблять ці горопахи у лаваторійному корпусі. Щиро кажучи, я сам володію дуже скупими даними. Скажу відразу: об'єкт має стратегічну вагу. Це Дослідницький Концерн, це Корпорація Розробки. Більшість мною обсервованих, як мені видається, є занедбаними людьми науки. Так от, слухайте: Лаваторія займається продукуванням ґумусу на основі громадських екскрементів і ще якихось секретних домішок. Ґумус росте, як на дріжджах. Днями винахід буде запущено в активне виробництво. Ви шоковані. Ви дивуєтеся, де береться лайно на такі масштабні студії. Відповідаю: а на біса ж тоді ця бездарна країна так часто здає аналізи? І старе, і мале схвильовано носиться з тарою перед тим, як зробити бодай незначний крок у житті. Кожен по кавальчикові та й додає у Фонд держлайна.
Із працівниками лаваторійної зони справа складніша. Вони, як утаємничені свідомі індивіди, мусять робити внески безпосередньо тут, у Секторі Лаваторії. Вдома їм дозволені лише малі потреби. Їхній продукт є результатом спеціального харчраціону і стовідсотково, себто у повному обсязі, йде на наукові досліди, які вони ж самі й провадять. Тому лаваторійці так невпинно і приречено серуть, серуть, серуть у мене перед очима, і нічого тут не вдієш.

Профанності (екшн)
З'являється пан із поставою бундючного креза. Домінантно тяжіє над чашею. Здається, ось-ось він заповнить собою півсвіту, закидає шлаком усю мою дорогу апаратуру. Аж ні: викладає якісь тонесенькі химерні візерунки, наче плете макраме. Я давно вже вивчив його вдачу. Це оксиморонна структура - у здоровенне неграмотно скроєне тіло природа поселила хисткий тендітний дух. А, мабуть же, працює яким-небудь начальником підрозділу. Куди б і поділося тремтіння підлеглих, коли б у цю хвилину вони побачили свого зверхника над нерукотворним плетивом а-ля постмодерн замість дебелої кічово-народницької купи, якої від нього варто чекати.
З'являється серія сухоребрих служак. Фізіономіка підказує, що відають електронними системами. У деяких від потуг пітніють товстелезні окуляри. Відправляють переважно рідким. Їхні мізки так наглухо укомплектовані алгоритмами, що більшість просто забуває вдатися до підтирачки, не кажучи вже про натискання зливного акселератора. Я знічев'я оцінюю колективні кількісні показники, щоправда, це не моя парафія.
З'являється енний підсекретар, чи то заступник енного начальника підрозділу. Миє руки. Підкочує лівий рукав. Підкочує правий. Миє руки. Чешеться гребінцем. Витискає до дзеркала великого вугря. Знову миє руки. А потім спускає штани і впевнено кладе, тобто ставить на ґіпс жирну канцелярську крапку. Тоді я раптом розумію: день прожито.

Копроцентризм (архетипне)
Бачу, що порожньо у світах. Аж потім прочуваю, як гуде метаболіка. Метаболіка світу. Метаболіка восени. Планетарна перистальтика. Тектонічні напучування. Тектонічні скорочування. Тектонічні розломи, поштовхи. Вулкани. Вулкани. Ворохобиться маґма. Стогне, реває земний кендюх. Вулкани - то ануси землі, писав Жорж Батай.
Бачу, як баба мне, перебирає свинячі кишки. Витискає гнойок. Будуть ковбаски нам, мізерним. Баба тримає світ за його свинячі кишки. Баба розкручує світ за його свинячі кишки. Світ обертається, швидше і швидше. Скажено обертається світ. Ось-ось він зійде з орбіти. І я, мізерний, підбігаю все рятувати. Шарпаю за бабині поли. Висну на теплих свинячих кишках. Машина ротації зупиняється. І знову бундючиться світ. Вулкани його турбуються. Їх розпирає буремний гній. Гарячий кал земного ядра…

Сутужності (bonus)
Знаменний день! Його Посткардинальність прибув (-ла?) до Лаваторії. Зараз розминається перед промовою. Шіт. Це трапляється один раз на кілька років. Я, секретний працівник першого ранґу, хотів би чути живі словеса цього монстра, якого, уявіть собі, не обсервує жоден зі смертних. Але я на чатах. І, здається, маю відвідувачів. О, мадам. Сідайте. Для Вас усі винятки на світі. Десь із лабіринту лаваторійних закапелків долинає уривок промови Кардинала. Вона сидить. Довше, ніж завжди. (А завжди вона сидить довше, ніж Одні, Інші й Декотрі.) Але на лиці її незвична тривога. Сьогодні тяжче, ніж зазвичай. Прокусила губу. Дзенькнуло, вилетіло, сталося. Але погляньте, як вона зацікавлена своїми плодами! Вперше помічаю за нею таке естетство. Риється у раковині. Що не кажіть, а жінки - несподівані люди. Знаходить підозрілий пакунок. Оце і є те, що вона хвилину тому "народила"! Я маю негайно вмикати сиґналізацію, але ціпенію в екстазі, бо це бомба! На вигляд тендітна, але, можу запевнити, потужна бомба від Синдикату Проклямантів. Факін' шіт! Вони таки пронесли її через пости. І тепер підірвуть увесь цей сірий Лаваторійний корпус разом із легальними і секретними працівниками, вкупі (в купі?) з нашим палким Кардиналом Посткардинальності. І я не буду їм заважати. Треба ж хоч раз проштрафитися. А на цю дурну посаду знайдеться краща. Та й, окрім того, допоки мою бездарну країну виснажуватимуть аналізами авантурники від науки?
Так от, вона розгорнула пакунок, натисла на детонаторі кнопку відліку і сіла знову. На мікро-табло я бачу 57... 56... 55... 54... Все, як у Голівуді. Не встигне Його Посткардинальність із трибуни висловити свої державні турботи дорешти, як резервуари із сировиною і готовим ґумусом знудить у небеса. Розверзнеться життєдайна клоака, і вся рослинність цієї бездарної країни отримає небачені стимули для росту. Розповзеться буйнотрав'я. Перекотиполе виростатиме на цілий баобаб. А ті, що були баобаби, зацвітуть, сягнувши сузір'я Великої Ведмедиці. 38... 37... 36... І я, дискваліфікований обсерватор, звільнений Всевидящим Оком за недоцільність і недоречність, анемічний чирвак із суспільного гузна, вкупі з усіма лаваторійними аскаридами й солітерами спурхну барвистим метеликом на цей баобоабовий цвіт перейматися тріумфом нової великої справи, ковтати нектар світу цього - О! - ковтати нектар, підгризати плоди, розсівати зернятка, роздмухувати пилок (ніякої перистальтики, тільки аромати), забуваючи свою портативну ректальну філософію, забуваючи типологію і копроцентризм, сек'юритивні принципи обсервації і цілу Лаваторійну зону, забуваючи врешті-решт сутужності енної панни, з тим, аби самому стати її єдиною сутужністю, бути одночасно її невисловленим і промовленим із глибин, тобто бути нею, в ній, під нею і на ній. А Кардинал Посткардинальності висере свої тельбухи і полетить розвішувати їх на квітучих баобабах. А що ж Асесор... Ніколи думати про Асесора.
Я сідаю на свою чашу, щоби бути так, як вона. Ми по різні боки екрана, але ми єдині у цьому жесті вічності, бо ж "унітаз" походить від латинського "unitas" - "єдність". Зазирніть у словник іншомовних слів. Єдність. (6...) Екстаз. (5...) Унітаз. (4...) 3… 2… 1… Так от. Під ударами поперечних утеч, під ударами блискавичних струменів, під ударами не знаю чого завжди. схаменувшись, бачу, як я висловлююсь, вислизаю, визначаюсь, переконуюсь, віддаюся, знову оволодіваю собою, утверджуюсь під ударами пунктуацій, повторів, нерішучих поштовхів, через повільні відхилення, через появу тріщин, через нез'ясовні зсуви, я бачу, як утворюється, спотворюється, знову спотворюється споруда хистка, споруда в перебігові метаморфози й перетворення, то набуваючи вигляду велетенської лялечки, то стаючи схожою на перший задум величезного і майже гороподібного тапіра.

Лапідарій* - колекція коштовних каменів.