* * *
Ось ти й переконалася,
що у травні
трапляється з матерією,
яку умовно називають
часом:

завтра я любив тебе
учора ми зустрінемось
ми ще померли
ми вже не народилися.
Дощ
(Дождж)
Цей дивний дощ
населений метеликами,
що не бояться крапель,
грайливо ловлячи їх
сердоліковими крильцями...
Цей дивний дощ
за античним звичаєм
розводить
вміст келихів і келішків,
чуйними пальцями
сліпого музики
торкає столики літнього кафе
й ніяк не загасить
вогник нашої зеленої запальнички
в Празі на вулиці Паризькій
чи в Парижі на Празькій -
мусиш заговорити з перехожим,
аби дізнатися, якою мовою
тут перешіптуються
закохані.
Цей дивний дощ
проявляє даґеротипи ремінісценцій
і кінокадри випадкових
подій:
пляшка вишнівки,
випита з горлечка
на мокрих Градчанських сходах;
купе міжнародного потяга,
де пропонують
вишукані експерименти
за участю мотоциклістів,
що покірливо марудяться
на залізничних переїздах;
нічне грабування
поснулих мандрівників,
яким великодушно залишаєш
п'ять цигарок
і пляшку світлого, як цей дощ,
моравського...
І вже на порозі
ранкового повертання
я встигну почути
твою несподівано тверезу
версію:
ми з тобою потрапили
у зливу хрононів -
елементарних частинок,
що втілюють
час.
* * *
Такий певний смак маминого молока
біля вікна, з якого видно
перетворений на божевільню
монастир францисканців,
смак води з заплави на Двіні,
що готувала мені
тепленьке місце серед своїх
потопельників,
малиновий смак вуст
юної розпусниці
над похиленим у верболозах
човном,
смак першого ковтка
схованого бабусиного самогону,
гордий смак крові
з кулаків,
розбитих у бійці
з хлопчурнею
з того берега,
цілющий смак вітру -
однієї з небагатьох,
як зазначав колеґа Камю,
чистих речей,
морський смак жіночого лона,
смак нескінченності,
що лягає на вуста
зимовими місячними ночами...
А з майбутнього
вже летить назустріч
та, чий поцілунок,
як веселка над життям,
таїть у собі
всі знані й не звідані ще
смаки та їх відтінки,
та,
якій відомі мої шляхи й сховки,
та,
котра щохвилі готова
ґраціозно змінити галс.

Я римую
(Я рыфмую)

Римую
своє визволення
з в'язниці канонів
з тривожним криком сойки,
з золотим лататтям
і квіткою естерделії,
з Колядою й Купалом,
з твоєю відьомською душею
й твоїм геніяльним тілом,
з аварійною ситуацією
на міжнародному авіарейсі
й передчуттям
національної катастрофи.
з Білоруссю
й штатом Пенсильванія,
з...
Римую з усім,
що вдається вивоювати
на цьому всесвітньому звалищі
рим,
наближаючи день,
коли з моїми рядками
назавжди заримується
тиша.

Лист від тебе
(Ліст ад цябе)

Відкриваю конверт
з острахом:
а раптом твій лист
перетвориться
на луб'яну сторінку
палімпсесту
або
глиняну табличку
з гусінню
незрозумілих ієрогліфів,
та аркуш розгортається
тонким листком
срібла
й дзвенить
кришталевим відлунням
твого наструнено-відданого тіла,
а балкон
м'яко відривається від стіни
й пливе крізь ґризайль
імлистого міста
в тремку вересневу тишу,
наскрізь прошиту
срібними нитками,
які ти називала
прядивом
Святої Діви.

Переклад Остапа Сливинського