***
Грайливо кликав нас Едем -
неон реклам з вітрин убогих,
і юрми праведників строгих
ішли на прощу під дощем.

Розпочинався хресний хід,
каліки вили оглашенно;
молитви, співи, люд хрещений
втирав з чола набожний піт.

Vivat усім апостолам й святим!
Ми любим їх тіла немощні,
всенощні, літургії та пости,

ще спалення єретиків на площі,
ладану й фіміаму мертвий дим...
...і запахи поверненців із прощі.

Вона 2

О, тіштеся, ганебні некрофіли,
ця смаковита панна нежива.
Зріть, як її прекрасне, пружне тіло
охоплює підступна синява.
А нам що залишилося? Слова...

- Чи ж не зарано в гріб вона ступила?
- Чому стулилися її тонкі вуста?
Питання марні, в землю піде та,
котра усім давала й всіх любила...
Аж поки смерть дівча не перестріла.

О, скільки побувало в ній мистців!
О, скільки в ній рідин перебувало...
Та їй було усе, здавалось, мало
цих ігрищ шлюбних звабливих самців.
А що тепер? - Голубити мерців...

У кого чорт свої устромить вила,
а хто в раю не знатиме тривог, -
це вирішить всесильний Бог.
Але на всіх чекатиме могила.
Тож тіштеся, ганебні некрофіли...

***
Там, де колись було ніщо,
невпорядковане і непідвладне датам,
забуте в мороці, як речовий мішок,
покинутий пораненим солдатом,

там зоряно-планетний моноліт,
із атом завбільшки, з долоні немовляти
повільно перекочувався в світ,
де янголи не вміли ще літати;

аж поки випадковий мандрівник
знічев'я не розлущив мирний атом,
промовив "Ave" і навіки зник,
залишившись для всіх небесним татом.

Весна.

Маленька дівчинко, статево недозріла,
для тебе теж буяє ця весна,
ідеш причетною до її дна
безкраїм царством сонця й хлорофілу.

Де барва кожна - дивна новина,
де імена солодкі і правдиві...
Допоки сонце не потоне в зливі,
допоки світ без запаху лайна.

Рости, дитя, харчуйся калорійно,
нарощуй форми і плекай мізки,
бо доля може із садів біблійних

завести у розпечені піски.
Та пам'ятай,що є безкровні війни,
і є теж закривавлені казки.