Лілія Сковрон

КАЗКА ПРО СЕСТРИЧОК

 

 

 

 


Жили на світі дві дівчинки. Були вони близнятами. Сіамськими. Одна з них була ліворучка (і тінь від неї падала в ліву сторону), а друга, тінь котрої падала в праву сторону, була праворучка. Це було дуже зручно, бо коли Праворучка водила пальцем по карті Африки чи Антарктиди, то в той же час Ліворучка малювала собі нігті сонечками, посьорбуючи кавусю. Чи навпаки. Так вони собі щасливо та дружно жили до 7705 року за календарем предків майя, єгиптян та месопотамців у цілому. Можливо жили б собі так і далі, якби не сталася халепа... В тої, чиї очі були на триста п'ятдесят міліметрів більші, в Ліворучки, почала відмирати ліва півкуля мозку. От так вона відмирала, поки зовсім не щезла до немолекули у Всесвіті. Бідкалася Праворучка самотня, бо надзвичайно важко було їй носити на собі мертву сестричку (і навіть парфуми дорогі не допомагали...)...

.................В цьому місці Праворучка втратила першу
кришталево-гірку сльозу, котра життєдайно напоює
мінеральними кристалами землю і від котрої
з'являються паростки........................................................

Почала тоді Праворучка думати-гадати, як врятувати мертву сестричку, щоб в тої знову засяяли сонечка на нігтях і зірочки в очах.
Звернулася спочатку Праворучка до древньої, як каміння, знахарки. Сім днів і сім ночей співала знахарка мантри зорям і до місяця. Сім днів і сім ночей танцювала вона навколо священного вогню сестричок свої чарівницькі танці. Сім днів і сім ночей варила цілюще зілля, наповнюючи його шепотом вітру і замовляннями. По тих довгих семи днях і ночах впала знахарка мертвою, але створила останнє в своєму житті чудо — змусила серце Ліворучки битися, і Ліворучка тепер неначе спала глибоким вічним сном. Вийшла на ранок восьмого дня Праворучка з хатини знахарки та й помандрувала в горі і радості, куди схиляла голівку її спляча сестричка.

.................В цьому місці Праворучка втратила другу
кришталеву сльозу, сповнену гіркоти і солодкого
чекання, від чого з землі проросла квітка......................

Так вона мандрувала три дні, проводячи ночі в хмаринках, допоки на четвертий день голівка її сплячої сестрички-Ліворучки не вказала на кам'яну, порепану часом, будівлю з позолотою і хрестами на дахах. То була древня, як християнство, церква, і відав нею старий бородатий жрець, зодягнутий у все чорне і підперезаний довжелезним, як змія Мітгард, шнурком. Страшно і дивно було входити в той храм невідомому, чудному і сумному богу, але голівка Ліворучки ніби тягнула Праворучку туди. Поборовши в собі все, крім любові до сестрички, Праворучка ввійшла в храм. Там зустрів її жрець в чорному і, вислухавши сумну історію близнят, порадив три дні постити, вивчити всі існуючі молитви до його бога, а на четвертий день призначив хресний хід зі свічками-громовицями і сімома поклонами і обряд екзорцизму. Старанно виконала все це Праворучка, але її сестричка тільки усміхнулася вві сні. Жрець лише руками розвів і порадив іти їм за тридев'ять земель, на схід в далеке місто з білими мурами, до вченого лікаря-нейрохірурга. Що ж було робити Праворучці?...

.................В цьому місці злетіла остання в житті
Праворучки сльоза з чистого гірського кришталю
і злилася з піском прицерковного джерельця,
котре відкривало очі сліпим, але потім пересохло,
поки не заплакала Праворучка..................................

Зібрала вона всі свої сили в ладанку з мощами якогось святого, котру подарував їй жрець, повісила сестричці на шию і помандрувала за тридев'ять земель шукати місто з білими мурами, керуючись при цьому голівкою Ліворучки. Довго чи мало вони мандрували - не знаю. Знаю лише, що на ранок останнього зимового дня, котрий межує з весною, в 7730 році за календарем предків майя, єгиптян і месопотамців у цілому ввійшла Праворучка в білі ворота дивного східного міста. Почала вона розпитувати зустрічних людей про лікаря-нейрохірурга. На щастя, майже всі в цьому місті знали, де палац лікаря і з радістю вказували шлях дівчинці із сплячою сестричкою на плечі.
Ось так добралися Праворучка і Ліворучка до лікаря, котрий виявився сивим добрим дідусем. Лікар повівся дуже чемно з дівчатками — напоїв Праворучку кавусею з солодощами, а Ліворучці підклав подушку, гаптовану місячним сріблом. Вислухав уважно дідусь-нейрохірург біду сестричок. Похитав скрушно головою і для початку приписав їм п'ять речей, котрі знімають стрес і починаються на "С": слово, сиґарети, сльози, сало і секс. Але пройшло три тижні за марсіанським літочисленням, і нічого не змінилося, за тим винятком, що Ліворучка почала посміхатися вві сні постійно. Після такого складного лікування старенький лікар під опіумом пересадив зовсім маленьку частинку лівої півкулі мозку Праворучки Ліворучці. Коли ж дія опіуму пройшла, то побачила Праворучка, що її сестричка з цікавістю оглядає світ лівим оком! Зраділа Праворучка до безмежжя світів і сміялася вона три дні і три ночі.
Але, на жаль, це все, що міг зробити старенький лікар-нейрохірург для повного оживлення Ліворучки. Хоча був ще один спосіб, до котрого він ще ні разу не вдавався і про котрий розповів йому бродячий блазень, весь обвішаний лишаями, ще 239 років тому. Повідав про це лікар сестричкам. Замислилася Праворучка, бо спосіб був страшніший від кари за сім гріхів, про що розповідав їй жрець у чорному. Але раптом закивала голівкою Ліворучка, відкрила ліве оченятко і усміхнулася... Підійшла тоді Праворучка до дідуся-лікаря-нейрохірурга і сказала, що вона і сестричка погоджуються на той останній спосіб, страшніший від кари за сім гріхів жерця у чорному.
Після цього Ліворучка і Праворучка щезли назавжди, і ніхто їх не бачив...
Хоча ті, що приходять від старенького лікаря-нейрохірурга, розповідають, що у величезній залі з каміном і столітніми в'язами на столику біля дивана стоїть велика скляна посудина, в котрій є зародок сіамських близнят. Вони сидять, обійнявшись, і дивляться одне одному в очі. Лікар каже, що вони спілкуються телепатично, але, звісно, йому ніхто не вірить...