Paul Zhdanov

МАТРИЦЯ

(для тих, хто бачив фільм)

Нєо - дурний неофашист, у якого амнезія, дежавю та хвороба Паркінсона. Вважає себе суперменом, носить довжелезний плащ і постійно задає ідіотські запитання.
Морфей - наркоман зі стажем, лисий нєґр, що прийняв Буддізм і також носить довгий шкіряний плащ. Вчився у Москві, тому непогано розмовляє по-русськи.
Трініті - коханка Нєо.
Аґенти - кацапські санітари, перевдягнені божевільними.
Ріґан - кацапський развєдчік і зрадник. Носить бородку а-ля депеш мод і мнить себе філософом.
Огакул - стара єврейка з Одеси.
Також наркомани, водії грузовиків, голоси, божевільні діти та інші.

Частина Перша. Тіпа рєальний мір

Сцена Перша

На сцені неприбрана кімната, посеред якої стоїть комп’ютер, по якому чатиться Нєо. Раптом екран починає блимати, і до терміналу вламується бридка рожа Морфея.
Нєо: Ой!
Морфей: Шукай дівку з зайчиком на сраці.
Нєо: Ти хто?
Морфей: Хочеш знати правду?
Нєо: Шо-о?
Морфей: Питаю: Хочеш знати правду?
Нєо: Яку?
Морфей: Тьху! (відключається)
У двері дзвонять
Нєо: Хочу!.. Тобто хто там?
Наркомани: Це ми. Є?
Нєо шаркає до дверей і відчиняє їх. Наркомани бачать комп’ютер і випадають на ізмєну.
Наркомани: (тремтячим голосом) Давай!
Нєо: Бабки гдє?
Наркомани: (озираючись на телевізор) На...
Нєо: На...
Наркомани: Дьорнєш?
Нєо: Ідьом...

Сцена Друга (дуже коротка)

Дискотека. Усі дурні чи п’яні. Крізь товпу бігають санітари і ловлять якусь дівку. Дівка видирається, пиздить усе довкола та верещить: «Аґенти, аґенти!», періодично вона стрибає та дриґає ногами. Санітари ловлять її та колять у сраку шприцем. У цю мить Нєо помічає на ній намальованого крейдою а-ля плейбой зайчика.

Сцена Третя

Нєо прокидається у божевільному домі. На ньому намотане простирадло на манер кацапської смірітєльної рубашки.

Нєо: (намагаючись випростати руки і дістатися сиґарет) От... хуйня!
Входять санітари
Нєо: Ага, аґенти, блядь! (З цими словами він таки витягує праву руку та показує санітарам американський фак)
Аґенти: Ну шо, проснувся, блядь? Січас ми зробим процидурку. Любиш процидурку?
Мням, мням. Якщо ти вважаєш, шо ти крутий, то ми тобі скажемо: ти - падло! Ми санітари, ми - чистимо заразу. А зараза - це ти. (З цими словами санітари пиздять Нєо по печінці та засовують йому до заду загнуту столову ложку). Уяви - немає ніякої ложки. (Санітари регочуть та залишають палату).
Нєо: (виймаючи з заду ложку) Десь я вже чув таке... про конхвету...

Сцена Четверта

Блатхата Морфея. На ковдрі лежать обдовбана Трініті та ще декілька всмерть п'яних кацапів. Один з них сидить перед древнім телевізором і дивиться на зеленуватий «сніг». Входить Нєо. Трініті починає блювати.
Нєо: Шо тут?
Морфей: Добро пожаловать у реальний мір!
Трініті: Буе-еееєєє...
Морфей дістає з-під плаща різнокольорові колеса і протягує їх Нєо.
Морфей: Візьмеш червоне - будєшь кльовим парнєм, підсядеш на то же, шо і ми.
Візьмеш синє - будеш лохом конкрєтним, бо то крейда.
Трініті: Буе-еееааааа...
Нєо тягне руку спочатку до червоного, потім до синього, потім знову до червоного. На лобі в нього видно тяжку роботу мислі. Наважившись, він таки бере червоне колесо і їсть його.
Морфей: (протягуючи Нєо пляшку портвейну) На, запий.
Трініті: Бууууууе-еееєєє...
Нєо: (розплющуючи очі і дуже голосно) Я знаю Кунґ-Фу!
З цими словами він починає молотити меблі, п'яних кацапів та інший хлам, розкиданий по кімнаті.
Трініті: Шо він робить?
Морфей: (дивиться на зелений сніг) Він рухається!
Трініті: Не так швидко! Буе-еееєєє...
Нєо продовжує молотити повітря, подекуди влучаючи у стіни. В таких випадках він кричить «Хе!» і пиздить ногами прєпятствія. Очі його заплющені, рот усміхнений.
З усього видно, що Нєо дуже гарно.

Сцена П'ята

Нєо прокидається з дикого бодуна. Він увесь в синцях та подряпинах. Навколо лежить попижджена мєбєль, якісь каструлі та штук сорок скручених дугою ложок. Поруч із Нєо хропе Морфей. Посеред кімнати стогне Трініті. Від цього стогону і розліпля очі Нєо.
Нєо: (хрипко) Хто тут?..
Морфей: (не прокидаючись) Хочеш знати правду?
Нєо: Нє-є...
Морфей: То знай, тут ти.
Нєо: Хто я?
Трініті: (показуючи навколо) Ти робив Кунґ-Фу.
Нєо обводить кімнату поглядом, потім тихенько витягає з кишені Морфея мобільного телефона і тремтячими руками починає щось набирати. Морфей прокидається.
Морфей: (до Нєо) От я щяз комусь! Віддай трубу...
Нєо: (набравши таки шось, дико реве в мобілу) ЗАБЄРІТЄ МЄНЯ ОТСЮДА!!! АА-А!
На столі дзвонить старовинний телефон. Морфей підходить до нього.
Морфей: (дивлячись на Нєо) Дозвонився? (знімаючи трубу) Ну, «Алльо!»
Нєо зі страхом відкидає мобілу.
Морфей: (з участю) Тобі, мабуть, треба до Огакула...
Нєо: Хто такий Огакул?
Морфей: Хочеш знати правду? Ой нє, мовчи. Потім побачиш. Він знає, що живе у Матриці. Він відчуває Матрицю. Він навчить тебе, як зламати Матрицю.
Нєо: А почєму я должєн єйо ломать? І нахуя?
Трініті: Бо ти мудак!
Нєо: (помічаючи себе у дзеркалі) І чого я лисий?!

Сцена Шоста, де Нєо вчиться літати

Морфей: (до Нєо) Це імітатор. Навколо тебе - штучна реальність. В ній ті самі правила, що діють в Матриці. На деякі ти можеш спиратися, деякі можна зламати.
Нєо: А как я узнаю, шо можна ломати?
Морфей: (стоячи вже на даху височенного будинку поруч із Нєо) Пизданеш і узнаєшь.
Нєо: (радісно) Правду?
Морфей: (хитро) Ага. Стрибай.
Нєо заплющує одне око і підозріло дивиться на нєґра.
Нєо: І на хуя?
Морфей: Пізнаєш правду! Лєті, да?
Морфей штовхає Нєо з даху.
Нєо: (хаотично вимахуючи руками) Оооо-ой бля-а-а-ааа!..
Морфей: (красиво кружляючи навколо Нєо) Лєті, а не «бля»!
Нєо: Бля-а-а-ааа!..
На останній ноті він гупається об асфальт, як мішок гівна, і плющиться, мов діснеєвський зайчик. Над асфальтом стирчать лише очі, якими Нєо дикувато озирається. Поруч плавно, неначе картонна ракета у фантастичних фільмах, приземляється Морфей.
Морфей: Білі не вміють літати...
Нєо: (спльовуючи зуби) От саразф я вфтану, то ти фука, ляжеф. Нєо вільною рукою відшкрябує від асфальту спочатку сраку, потім голову і перевертається на бік. Зі звуком корка шампанського він ширшає, набуваючи нормальної форми і піднімається. На поясі Морфея верещить пейджер.
Морфей: (перебираючи різноманітний хлам, шо навішано у нього під плащем) Час іти.
Нєо храмає за Морфеєм, харкаючи кров’ю, та ширяє у повітря ногою, намагаючись попасти нєґру в спину.


Частина Друга. Матріца

Поза Сценою

Кабінет главврача. На столі стоять тарілка борщу, поруч з якою сидить Ріґан, та табличка «Сміт», відповідно зі Смітом. Ріґан судорожно їсть. У Сміта у вухо всунуто кусок дроту від телефона, який він постійно теребить. В руці в нього мухобійка, якою він час від часу пиздить по столу.
Сміт: Так-от, нас цікавить, хто пре у лікарні колеса?
Ріґан: Ам-гум... Скоко? Платішь скоко?
Сміт: (намагаючи тримати себе, але з металом у голосі) Хто ділер?
Ріґан: (закочує очі й огидно плямкає) У мєня єсть свої інтереси - тарєлка борща каждий день і дімедрол!
Сміт: Добре, тарілка і ампула... і ложка в день!
Ріґан: Три!
Сміт: Дві! Дві ампули дімедролу на вечір, і ім’я!
Ріґан: (шипить) Морф-ффей! Це він, клятий ніґер, навчив Нєо кунґ-фу, це він знає правду, але (починає плакати) ні-і і і кому не-е ка-аажжее-еее...
Сміт: (тиркаючи вухо з дротом) А зараз пашол нахуй, бо нічо не получішь.
Сміт хуярить мухобойкою по голові Ріґана. Ріґан перестає хлюпати, тихенько пиздить зі столу ложку і рачкує у двері.

Сцена Перша

Засмічена квартира старої єврейки на прізьвисько Огакул. Прямо на підлозі сидять дебільні дітки, що граються здебільшого алюмінієвими ложками. Входять Морфей та Нєо. Останнього тіпає та сіпає у різні боки. Рухи в нього поривчасті, очі блищать, пальці тремтять.
Морфей: (намагаючись обнять єврейку) Ом-мане Падре Хум!
Огакул: (дивлячись на Нєо) Хаге Кгіша, синку. А хто цей мудак?
Морфей: (огидно кривляючись) Він хоче знати правду.
Огакул: (знову дивлячись на Нєо) Ну і шо ето с табой? Ти двігаєшься такі как Агент!
Нєо: (тіпається) Я... угк... знаю... укг... Кунґ! Хву!..
Огакул: Віжу. Но ти полюбіш ту, шо умегла, а она полюбіт тєбя. І кто-то із вас умгьот. Ілі нє умгьот... Но кто-то такі умгьот.
Нєо: (сіпаючи головою) Кунґ! Хву!
Огакул: (витягаючи шось з кишені) Нєт, божеж мой, от на - з'їж.
Нєо не дивлячись жере, давиться, харкає слиною і знову жере. Поступово його
попускає.
Нєо: (дикувато озираючись) Гдє я?
Огакул: Ти в бєзопасності. ти у дгузєй.
Нєо: От спасібо, я краще піду.
Нєо виходить повз дебільних дітей, що від нічого робити мнуть ложки.
Нєо: (до Морфея, що чекає на нього в коридорі) Шо це за блядь?
Морфей: Нічого не кажи. Я не хочу знати ту хуйню, - він витягує з-за пазухи старого замацаного телефона, який починає огидно дзвонити. - Ми повераємось.
Нєо: Куди?
Морфей: Додому, у рєальний мир!
Морфей знімає трубку, і тієї ж миті з дверей вистрибують Аґенти.
Нєо: (радісно підстрибуючи) Ага, Аґенти, блядь!
Аґенти: (крутячи Морфея) От ти, ніґер, нам і потрібен. Ідьом, нас ждьот главврач!
Морфей: (з гордістю озираючись на Нєо) Я дуже страшний!
Аґенти: Ага. Як обізяна. га-га-ггаааа! (регочуть).
Аґенти пиздять обох ногами, рухаючись як для наркоманів невловимо швидко. На мить Нєо охоплює прозріння, він відчуває правду, але якась хуйня хряцає його в потилицю, і розуміння згасає.

Сцена Друга

В кімнату, де сидять Трініті і Ріґан, входить Нєо. Він у сраку п'яний. По підлозі розкидано шприци, невеличкі червоні колеса та штук триста ложок.
Нєо: (співає) «Па шир-рокай да-арр-роге, па Сі-і-ібірррі з канво-оєм!..»
Трініті: Де Морфей?
Нєо: (показуючи пальці навхрест) «Айпи мой двєсті сор-рок п'ять, я в айсік'ю хаачу оп'ять!..»
Ріґан: Де Морфей?!
Нєо закочує очі, голосно гуде та водить ліктями, як паровоз.
Трініті: Останній раз питаю, де Морфей?
Нєо: (падаючи раком) Він знає правду, а я знаю кунґ-фу-уу! - з останніми словами його нудить прямо на підлогу, шприци та ложки.
Ріґан: (шепоче до Трініті) Морфея взяли Аґенти! Нєо - сука!
Трініті: (підходить до Нєо і кладе його голову собі на коліна) Що сталося з Морфеєм?
Нєо: Збрроя! Мені потрібна зброя! Я стріляти хочу!
Ріґан: Зроби йому клізму, бо помре.
Трініті бере величезну клізму та любовно пхає її Нєо у сраку. Нєо, не помічаючи, хапає найбільшу ложку, шо поруч, обома руками і починає терти її бік об бетонну підлогу. Коли лезо стає наче бритва, Нєо ховає ложку в штані та береться за іншу. Ріґан з острахом дивиться на вже п'ятнадцяту заточку, шо робить хлопець, та тихенько задкує.
Нєо: Ану стояти, блядь!
Ріґан: (хтиво намагаючись усміхнутися) Что, ну чьто такоє?
Нєо кидає ложку в Ріґана, ложка влучає тому в груди, де й залишається стирчати. На підлогу щось капа з розбитої у кішені Ріґана ампули. Нєо підходить до тіла, вмочає палець у кашку та пхає його до рота.
Нєо: От бач, дімедрол! Ссучився, падлюка, я зразу запідозрив!
Ріґан тихо осідає на підлогу. Його пальці судомно шкребуть по пилюці, права лишає слід дуже схожий на слово «Матриця», а ліва - «ми тут, як блядські, батарейки».

Сцена Третя

Знову кабінет главврача. До кабінету влітає Нєо з клізмою у сраці. На стільці тихо марить Морфей. Його очі заплющені, руки зв'язані, поруч копошаться лікарі.
Нєо: Ага, то тут у вас штаб! - голосно бздить, клізма випадає, і на підставлену долоню падає невеличке червоне колесо, яке кунґфуїст пхає у рота нєґру.
Морфей плямка, миттю вирячує очі і з лунким «чпок» зникає, на стільці лишається лише старий замацаний телефон.
Сміт: Зараз ми тобі покажемо «штаб»!
Нєо: Я знаю Кунґ-Фу та вмію літати!
З цими словами він пиздить головного лікаря телефоном. Телефон дзвонить, лікар падає, інші - тікають.

Заключна Сцена

На ковдрі лежать обдовбана Трініті та ще декілька всмерть п'яних кацапів, один з них сидить перед древнім телевізором і дивиться на зеленуватий «сніг».
Входить Нєо. Трініті починає блювати.
Нєо: (вирячуючі очі) Ну ні хуя сєбє!
Морфей: Добро пожаловать у рєальний мір!
Трініті: Буе-еееєєє....
Нєо зриває важку штору, за якою відкриваються замацане вікно і решітка.
Вправним ударом голови він б'є скло, вириває зубами ґрати та поринає у бездонну синю далечінь. З високого неба лунає «Я знаю КУНҐ-ФУ-Ууу!»

(pzhdanov@kyivpost.com), серпень - вересень 2000

Розповсюдження вільне, посилання на автора та «подяку» обов'язкові.

Особлива подяка Іванові Туруку за творчі ідеї та натхнення не кинути розповідь після першого ж аркуша.