Любезний Назаре,
смію сподіватися, не нагніваєтесь, а будете сміятися, шо купили’сьтеся на провокацію, тобто на містифікацію, цілком незле мною сфабриковану. Сатисфакцією для Вас най буде моя вдячність Вам як моєму хресному батькові в літературі: завдяки Вашій творчості я відновив мої проби пера, й успішно, так виглядає. Отже, Ігор Абакумович у «Кур’єрі Кривбасу — 157» (грудень 2002) — це Ваш покірний слуга.
За доказ може служити відома Вам, але не опублікована там моя «русскоязьічная» штучка поетичная (мотиви вилучення її з добірки мені зрозумілі, самому «какось» не по собі, з якого дива я заговорив «великим и могучим» діалектом укрмови — можливо, так вилазить із мене змучення від його влізливости; хоча сама по собі штучка — погодьтеся — симпатична):

УХОД ЗА ТУФЕЛЬКАМИ
туфельки уходят
инфузории туда же
лаптем щи хлебать

І от тепер я пишу у «Четвер», і пишу конкретно:
БІ-БІ
простибі — собі
магайбі — тобі
спасибі — божбі
дастьбі — бабі
дербі — пробі біснування
біженець-бісексуал
білінґвізм

І пишу реплікою на Ваше «Святе письмо»:

СВЯТЕ ПИСЬМО — 2
бентежно безмежно ще й щемно аж чар
бентежить безмежить щемливе нове
poeta futuri propheta-ключар

і значить перо — clavis,clavis сливе
творець-чаротворець є вічно Новaк
і семпертиронить своє АБВ

І підписуюся лимериками:
***
дід Євмен (дід) Новaк з Термінополя:
«викликати читацьке захоплення!»
й до писак-новаків
записавсь чоловік:
«не Пилип я? — зате із коноплями!»

***
дід Євмен (дід) Новaк з Термінополя:
«вже небавом дістану я Нобеля
буду мав сто жінок
буду мруґав з ікон
із ґримасочкою Мефістофеля»

І приписую P.S.
Не так слави, як незлого тихого слова моя душа багне. Та боюся, — не діждуся. Маючи на оці Вашу творчість (за якою із захопленням стежу вже віддавна, незважаючи на абсолютно неадекватно недостатній розголос), шлякую на видавців та критиків: як це можна так недобачати того, шо слід би було брати на прапор і нести як бренд «ЧИТАЙ УКРАЇНСЬКЕ»! Як це можна так фактично демонстративно іґнорувати такого винахідливого поета, який так самозречено показує пластичні можливості мови! Так за неї, її долю вболіваєм, а поціновувати того, ким ця мова промовляє, дастьбі колись будем. Нам самим треба шануватися, а не покладатися на шахраїв-шельм-шарлатанів політиків-ідіотів, чи на недолугих ура-патріотів-солов’їв. Держава дбає не про нас, це відомо давно, але ж і капуста головата такої кучми варта.
То знайте, мені не сором, а гонор було б називатись епігоном Назара Гончаря. Вам бажаю такого ж довголіття і творчої вірності собі, як у колумбійця Леона де Ґрейфа. А мені не зашкодила б Ваша порада: шо мені робити з рештою свого життя? Старий та недужий зробився я геть чисто перебендею-недорікою: і є шо казати, і нема певности, шо варто. Тим паче, шо поки розповідаю сам собі, то все гладко і до складу, і до ладу, а почну при папері чи компутері, — туго і тупо. Долучаю тут чергову пробку початку моєї «епопеї» (за псевдо я взяв дівоче прізвище покійної тещі). З цього кавалочка*, на жаль, не складеш уявлення ні про ґрандіозність задуму, ні про евентуальну структуральну скомплікованість. Хоча я навмисно випробовую читача саме таким «невибагливим» зачином: якшо принаймні без надзусиль над собою дочитає до «пі-і-пі-і-пі-і», то мабуть буде готов до продовження. То якшо Ваша ласка на хоч якусь рецензію, був би’м вдячний за нову порцію натхнення від Гончаря.

ВІД ГОНЧАРЯ

Любезний пане Євмене,
є в мене натхнення для Вас і від Вас. Що за мною, за мною, за мною в літературу приходять такі талановиті й успішні Жадан, Федорак, Сливинський, це мене просто тішить, зрештою, про Абакумовича я, подаючи** його добірку в «Кур’єр Кривбасу», думав як про ще молодшого (якогось однолітка Дереша). Але щоби в моєму ар’єрґарді виявився так неждано вдвічі старший за мене Новак із «Терносливкою»* і зі своєю манерою письма, до того ж мій фанат, то це зворушує і… з’обов’язує. Сподіваюся на продовження знайомства з Вами і Вашою ґрандіозно скомплікованою творчістю. І з Вашим Термінополем з коноплями…