Олег Романенко


САМОТНІСТЬ З УСКЛАДНЕННЯМ

Окрім степів, тут одна лише ніч, ніч без упину.
Здається, наш поїзд у захваті від навколишньої діри.
Цей упертюх віслюк зупиняється на три години,
Перш ніж простояти як мінімум ще півтори.
Така вже ніч. Навіть небо зупинилось. Небо навіть.
Стоїмо в чотирьох неосяжних степів на розі.
Ніч править своє. А часом і наше править.
Просто бере й зупиняє поїзд на півдорозі.
Треба було купувати якщо не колеса, то хоча б копита.
Зроду б не знали про існування мерзенних колій.
Страшенно хочеться попоїсти й попопити,
А темно взагалі так, що хоч повиколюй.
Але чи хтось із нас здогадується, які ми ниці ?
Звинувачувати ніч у відсутності електрики та чаю !
Це неправда, що ніч цікавлять такі дрібниці.
У мене підозра, що вона навіть поїзда не помічає.


* * *
Сонний дверний дзвінок врешті озветься.
Я відчиню тобі, і ти скажеш: «У мене справа».
Зникне щось у серці, а потім не стане й самого серця.
Того славетного серця, котре у мене справа.
Тільки й зціпити зуби. Мудрість усіх наук
Зібрати в тремтячих обурених кулаках.
Холод — найперше, що не зійде тобі з рук.
Холод — єдине, що залишається в тебе в руках.
Холод — утілення тебе; квінтесенція твого стану.
Ти вкриєшся кригою, якщо піде злива.
А серце моє погляне на тебе й не стане.
Те саме славетне серце, котре у мене зліва.


Мертвий
Я живіший за усіх живих.
І тепер це точно, а не може.
Дехто з моїх недругів давніх
впізнає мене у перехожих.
Чекайте:
мене у гості занесе —
ні з дзеркал, ні з пам’яті не стерти.
Я прийду,
утілений у все:
бо я більше, ніж живий —
я мертвий!


* * *
Спочатку тебе у сутінь загорне.
Це буде історія зі страхітливих оповідок.
Потім тобі стане темно, а далі — чорно...
І лише Бог буде тобі свідок.
Надія — це спроба втечі від суду.
Твоя історія
темніша за будь-який льох.
Тебе будуть судити люди,
а свідчитиме Бог.


* * *
наснившись мені наступного разу не забудь покласти
голову свою мені на плече і очі закрити
невміло намагаючись стримати сльози

а потім ми підемо гуляти з тобою нічним містом
і вийдемо на набережну льодовитого океану щоби там стати
двоєдиним свідком північного сяйва

я готовий на все аби хоча б лічені хвилини поспостерігати
як мамонти хлюпаються у крижаній воді немов діти
вдихаючи північне сяйво у себе

просто на півночі забуваєш що усе це всього-на-всього сниться
я мріяв про тебе майже так само як і про північ
тож будь обережна не снись мені


* * *
душа людини — це паркан
із сотнями написів
маленьких великих різних
але завжди з однаковими словами:
ТУТ БУВ Я


* * *
але я знав людину він був володар пустелі
навіть не пустелі а просто якоїсь пустки
там не було ні оаз ні нафти і нікого живого
і мертвих також там не було майже тисячу років
а хтось прийшов і загарбав оте його королівство
де не було нікого й нічого чим можна володіти
і так відібрали в нього єдину його владу:
не пускати в свою пустелю ні живих ані мертвих


* * *
Хлопче, ти ж це несерйозно? Що з тобою?
Яку дзиґу ти проковтнув, яку таблетку?
Учора ти ходив до верби і, обнявшись з вербою,
плакав їй,
я вона — тобі
у жилетку.
Хто відповість за твої вцілені у ніщо кіловати?
Якщо очі роззуєш, утіхи не знайдеш, дитино.
Верба не зла, вербі просто плювати,
верба не плаче, її сльози схожі на слину.

* * *
І скільки б там на хрести не вішали,
і скільки чого у очах не згасне —
ніхто не звідає щастя більшого,
ніж нещасний.


* * *
Вийшовши в поле, помітиш, що небо скрізь.
Виллєш кров свою, нехай підростають трави.
Хоча їм не до неба: сьогодні, як і колись,
Вони ласуватимуть улюблену свою страву.
Ляж на холодну траву, відчуй, як небо пече.
Визнач, котрий із твоїх днів був останнім.
Не бійся, кров однакова у всіх, кров не тече.
Кров буває тільки в одному стані.
Врешті, отак і виявиться, що небо — це ти.
Тому твоя кров ніколи тебе не полише:
Кров ніколи не вміла нормально текти,
Кров завжди стояла, текло усе інше.


* * *
Засинаю й чую:
пацюки
на горищі бігають, як коні.
У сон пірнаю, але слухаю-таки,
як сльози сохнуть на подушці і долонях.
І знов питаю:
дні минулі де ті?
В яких світах від мене їх заховано?
А пацюків немає,
бо там поверх —
третій —
будинку п’ятиповерхового.


* * *
якщо до шести
числа диявола
додати одиницю
звичайнісіньку собі одиницю
то вийде сім
число боже

якби ти це знала
то зовсім іншими очима
дивилась би на усіх дияволів