Архів Фотоархів Рецензії Форум Лінки Бібліотека
журнал Четвер №28
З М І С Т

ПЕРЕДІСТОРІЯ (від редактора)
Ігор Бондар-Nothotrujo
15 червня
17 червня
25 червня
18 липня
28 липня
29 липня
 

п p o e к т «№ 28: блоґпост»

ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ

25 липня 1979 рік! у Києві народився Dadakinder, актор, режисер, сценарист. Закінчив акторський факультет ГКЧП ім. І.К.
Карпенко-Карог про (1980). З 1980 — актор киностудни ім. А.Дов женка, перша роль у кіно Талян отримав у телефільмі «Слемскі відьми» (приз ЦК ЛКСМУ на ВКФ «Молодість-80»), грав у фільмах «Кур’єрь ковбасу», «Шо ше», «Таємниця Святого Юра», «Пластиліновий Електронік», «Monarchy in the Ukraine», «Пацики і пацифісти», «Як правильно говорити українською» і інших. Зняв фільм «ПрозаК-Юей» по власному сценарії. Лауреат Державної премії Української РСР (1982). Премії «Кінотавро» у
номінації «Спеціальна премія серед „Фільмів для обраних”» за 1991 рік, У цей час живе в Смт-Пітсбурзі. У хлопчиків предметом ідей малоцінності часто стає недостатній фізичний розвиток, у дівчинок — Якщо причіпки до свого фізичного образа наближаються до дисморфомании (прищики на особі, погана форма Б, шХ необхідно еше раз подумати про можливості шизофренії [Коркина М. В., 1984]. Діагноз — ГКЧП.

 

ОСНОВНІ ПОДІЇ ВЧОРАШНЬОГО ДНЯ
12 СЕРІЯ. Greenmara повертається в Чортополево. У міліції йому повідомляють!; про самогубство Nemozlivist. Suputnyk дарує
Zweinzich на 8 Марта шикарний автомобіль, (а Ushkal-Jr — букет тюльпанів і золотий кулон). Zhascka* скупує в гарсоньерку нову плиту. Vsjo-Chotko починає страшно переживає. Перша спроба штучного запліднення проходить в Titka-Vitka невдало, але A-Klen упевнений, що в них обов’язково будуть діти.

 

anfi sa-focusova

27.06.2007

Нашуфлилось
«Притворись, что тебе от меня ничего не нужно, и весь мир зеленый» - скрипит Вейтс, ла-ла-ла
«Избавь меня от зрелища пустого края чаши той, в которой нет монеты милости твоей» - скрипит Анри Волохонский «Есть люди - догорающие фитили, а есть - горные родники, чистые и студеные, из них
и не напьешься сразу» - говаривал Бенджамин. «Люди - звонкие хрустальные бокалы, искристый пенный снег, воздушные разноцветные змеи из жатой бумаги» - думаю я


beregite-lliss

27.06.2007

Дах // 100-й «Макбет» в Арсенале
Громадный Арсенал. Облупленые стены. Факелы горят, дымят и распространяют запах. громадные окна завешены. Колокола Лавры звонят. Много, много-много пространства, которое удивительно переби-
рать ступнями. Последняя фотография рассказывает о том, что Марыся barbituric_ali где-то рядом

 

dehfolt

27.06.2007

Парк Тіней
Одного разу ми подорожували в Бангкок, де я мав купити пару магнітів і по-
знайомитись трохи з місевою атмосферою ненависті до білошкірих. Для бангкоських ісламістів я ще один американець, а це значить , що перерізати мені горлянку – це воля алаха. Курс по самому Бангкоку був чіт-
ко спланований Захаром(в оригіналі Захар Леєм, або просто Харлеєм), ми майже не відхилялись від наших планів так що на третій день я відчував мебе майже дома. Потім стався мінімальний політичний переворот,
під час якого до влади прийшов генерал тайландської армії і аєропорт закрили. Нам не залишалось нічо іншого ніж далі лазити по історичних місця , облизувати стародавні скульптури богів і іншу тайландську срань.
Деколи ми спускались в даунхауз, щоб пожерти автентичного їдла і попрактикувати Захара в тайландській. Місцева столова була схожа на простий продовольчий ринок, з різницею лише в тому, що тут все було готове до вжитку і в десять раз дешевше ніж в центрі. Перший тиждень ми просто відїдались, запихаючи в мордяки, все те, що не спробували
вчора. Крім традиційної мега-різноманітної тайландської кухні тут було, безліч інших - азіатських, вибирай хоч цілий день. Зре-
штою на другий тиждень ми неможливо схарились обходити не ісламські квартали, тому проклали собі шлях на східний райончик.
Там де закінчувався Бангкок і через півкілометра починався Суман, місто-сателіт. Місцеві митці організували собі парк між цими двома містами, і назвали його «Парк між світами», там по словах знайомих Захара, була ціла купа дивних штук, які в принципі було б не погано відвадати.
Якщо дивитись з висоти гелікоптера парк нагадував яйце, але чітких меж немав. Хіба можна було це виділити, по прапорцях, що починались десять метрів від нього,кожне з яких містило імена творців. Парк був заповнений різноманітними скульптурами і інсталяціями, тут можна було побачити цілі квартири без стін. Бронзові скульптури тварин, що ніби застили в очікувані, принююхуючись до повітря і розглядаючи околицю на предмет небезпеки. Посередині парку знахо-
дився маленький будиночок, де продавались всілякі фолкові речі, починаючи від амелетів викопаних з землі (так вони буцімто дурили туристів) закінчуючи великими деревяними статуетками різних тварин. Ще тут було одне місце обгороджене частоколом, це був парк в парку. Випадково найшов його, коли Захар поїхав у місто, а я бездумно шатався між деревами відшукуючи все нові і нові мистецькі візії. Заплативнши 100 тайбатів, я попав в кролячу нору. Ну, не зовсім так, нічо надприроднього в парку не було, просто собі дерева, статуї людей на лавках і в принципі нічо такого, але коли гуляв відчут-
тя таке ніби накурився. Світ був яскраво засвічений і туманний, горіли ліхтарі і сліпили більше ніж сонце.Дуже подібно мабуть до блукання у сні. Я повернувся сюди наступного дня і відчуття не зникали, лише усмішки охоронців змушували мене відчувати якись підкол. Чи ,можливо, вони мене вже бачили і були раді мому поверненю, чи 100 тайбатів так їх щасливлять. Будь що вирішив розгадати де тут криється загадка. Другий день теж не приніс мені ніяких висновків, лише відчуття якогось монументального спокою, що буває в глибокому сні.
Третього дня ми були дуже заняті готуванням паперів для посольства, щоб засвічити свою непричетність до будь-яких полі-
тичних заворушень. Виявилось, мене могли відпустити значно раніше, а от азіатське походження мого друга, не давало їм спокій.
Отже, відсидівши добрих п’ять годин перед комендантом, нас відпустили з Богом і просили щоб завтра ми тю-тю додому і не муляли їм очі. Змучені довгим вичікуванням поїхали в парк погуляти у снах. По приїзді, виявилось, що снів залишилось на пару годин - до заходу сонця, після нього на територію ні кого вже не пустять. Придбавши кілька кульків помаранчевого соку, ми сиділи на лавочках, роблячи вид глибоко «втикнувших» чуваків, яким нема куда вертатись. Під цим слабим прикриттям ми постійно розглядали територію парку «Тіней». Непомітно розговорились про жінок, вічну чоловічу тему – повій. Обговорювали можливість позабавитись останньої ночі, тому логічно що не помітили як минув час і за парканом почалось якесь дійство. Бу-
ло чутно шипіння, схоже на те коли напомповують колеса. Важко було роздивитись що саме викликає такий звук, тому вирішили пройтись трохи далі по при частокіл і розглянутись. Картина, яка відкрилась була не реальна, по землі лазили люди в респіраторах і балончиками щось малювали, потім на самих деревах.
- Що вони роблять?
- Вони малюють тіні!
- Тобто?
- Тобто малюють тіні на землі, а вдень ці «тіні» будуть здаватись справжніми. Але вони не правильні, бо сонце за день рухається по небу і відповідно і тіні. А ці постійно тут перебувають в сталому положені. Ще й електричні лампи які сліплять, створюють ефект того що ти знаходишся в ночі. – Захар подивився на мене дуже, якось напружено. Потім продовжив – але в принципі це логічно, якщо лампи будуть світити яскравіше ніж сонце, або хоча б приблизно, то буде здаватись
що день є темніший ніж парк, відповідно буде здаватись що зараз ніч. Але навіщо їм тіні?

- Хм, - щось таке леть відчутне торнулось моєї голови, якась така ідея, яку треба було осягнути. – мабуть тіні потрібні тому, що світла ламп не достатньо для повної картини, людське око задівається за дрібниці і відчуває обман, а тут ніби тіні штучно є. Плюс,

- тут відчуваю мене поперло – постіне розташування тіней, створюють ілюзію зупиненого часу, мабуть саме це так і заспокоює. Вони геніальні.
До готелю ми їхали мовчки, кожен прокручував всю картину пробуючи доповнити її якимось подробицями з того що бачив раніше. Можливо ми зговорились, але переживали про це говорити в автобусі, так ніби це велика таємниця, про яку ми здогадались і не вартує викладати її в громацьких місцях. Потім в готелі, ще багато раз піднімали найдені докази нашої теорії. Так я попав в світ тіней, де все живе завмерло,де сонце перестало бути показником відліку часу, а перетворилось на співучасника великої авантюри – зорової галюцинації.

 

...

Chetver © 2014