Архів Фотоархів Рецензії Форум Лінки Бібліотека
журнал Четвер №28
З М І С Т

ПЕРЕДІСТОРІЯ (від редактора)
Ігор Бондар-Nothotrujo
15 червня
17 червня
25 червня
18 липня
28 липня
29 липня
 

п p o e к т «№ 28: блоґпост»

ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ

29 лупня 2005 року Cytrusova 24 років, повідомила, що «щиросердечний біль», «розлад у душі» випробовувала періодами з найменших літ, але не
вміла про це розповісти. В 6 років на похоронах
діда побачила скорботно пониклі фігури рідних,
наслідуючи ім. счгустила голів: плечі, не відходила від труни. Пізніше кожне зниження настрою знаменувалося цією скорботною позою, поїздками на цвинтар. І тільки, коли Cytrusova
стала старше, з’явилися дійсні суїциднії спроби — отравиться,
викинутися. Моделлю Cytrusova проробила недовго — усього два
роки. Але в акторському напрямку вона продовжувала робити
кроки ще до надходження на курс до Group-Suicide. До Вгіка
Cytrusova знялася в картині «Бідна О’діва» та серіалі «Маскавіад у Дифіле». Коли вона тільки прийшла в кіно, на неї подивилися й сказали: «Так, у тебе типаж коханки, якоїсь лиходійки, ти будеш у нас негативним персонажем!» Й от, по іронії
долі, далі в Cytrusovої саме такі ролі й були, приклеївся образ якогось стерва. А зараз стали з’являтися пропозиції грати
позитивних героїнь. Діагноз: ПМС

 

ОСНОВНІ ПОДІЇ ВЧОРАШНЬОГО ДНЯ
252: СЕ РІ Я. Ja - N ata sja за являє Olesberezhny, що весілля не буде.
Shuvalova, сусідка Odaliska-D по палаті, подзвонивши додому зненацька довідається, що її квартира продана й уже два
місяці в ній живуть Timka-Org і Titka-Vitka.

 

anfi sa-focusova

29.07.2007
Любимый... писатель.
Странно, да, но с каких-то пор меня не ставит в тупик этот идиотский вопрос, так, как загоняют в ступор совершенно аналогичные вопросы: любимый
художник, любимый фильм… Так получилось... Влюбилась, бывает. А вы любите Бруно Шульца так, как люблю его я? Ха. Слилась. Недавно вспомнила появление Шульца в моей жизни. Диплом, восемь квадратных метров чертежей проекта. Вручную! Никаких компов, только кисточка и рапидограф. Я была тогда принципиально странной и парилась с ним сама, совсем сама. Один-единственный раз, не знаю как так вышло, меня заклинило и я жалобно пришла к Шуре в общагу с невыкручивающейся перспективой по застройке Террасы. Трудно сказать, что меня в ней не устраивало – перспектива была совмещена в контрклассиче ской манере с несколькими разрезами и так критично напоминала катастрофические последствия двадцатипятибального землетрясения, что все остальные вопросы должны были отпасть сами собой. Наверно, мне все же стало обидно, что сама. Шура удивился, посмотрел куда-то мимо меня, протянул десяток листочков, сказал „Попустись!” (сколько же раз мне приходилось и придется еще слышать этот бесценный, ну в самом деле, совет). И исчез. Я чуть не разревелась, а может и разревелась – вся общага чертит всем кому попало дипломы, все дружно без разбору чертят какой-то один мегадиплом, книжку-раскраску в восемьсот квадратных метров, а мне вот так, даже так, даже вот…Я ж даже чертить не просила! Ну и пошли вы со своими семьсот девяносто двумя метрами…Посмотрела уже на остановке в сумерках в листочки – распечатки из иностранки, там была пара рассказов из «Коричных лавок».

- «Тьфу ты, графоманство ж какое, да что же это, ыыыы» - и тут уж точно разревелась…
А дальше не помню… Но факт - попустилась. Факт - крошечный томик, в который помещается все написанное фиг знает когда неким дрогобычским учителем рисования Шульцем, так украшает мне жизнь. Написанное о жизни, в которой не происходило вообще ничего, кроме того, что уж совсем не могло
не происходить. Так пережить такую жизнь. Как же, как же я его люблю. И все что могу сделать - только открыть иногда и попытаться подстроить свои загулявшие антенны под его частоты. Факт - кому бы я не подсовывала в свою очередь эти странички, первая реакция стандартна - «Тьфу ты, графоманство
ж какое» - выразительно написано на растерянных вежливых лицах. Ну, ну же, а дальше? А второй реакции почему-то не следует…
не хватает реагентов каких, наверно…
Вот и славно. Столько книг, и текстов, и жж до утра, и просто сказанного и незаписанного, и даже неозвученного вокруг и читается, и радуется

banderivka

28.07.2007

29.07.2007
Емпатична поїздка
Київське метро то звісно не Нью
Йоркське і навіть не Московське,але займатись в ньому чимось треба навіть їдучи ту незначну кількість зупинок. Особливо це питання гостро постає, коли в сумці не знаходиш недочитаної книжки.
Я це питання вирішила для себе - розглядаю людей. Розглядаю і вигадую їм їхні долі. А може і не вигадую.Особливо люблю стареньких. Тих, чиї обличчя наскрізь покриті павутинками зморщок. І кожна зморщечка,кожна тріщинка розповідає про щось своє.
Дві глибокі V-подібні складки між бровами дідуся показують, що він багато часу проводить в задумі; іскристі зморщки біля кутиків очей бабусі виспівують про її веселу вдачу, а по очах взагалі можна прочтитати все-все.
На Палаці Україна в двері зайшов дідусь з паличкою та двома сумками та сів навпроти мене. Сумки акуратно поскладав біля сидіння, переконався що капуста і яблука
на місці, перетягнув ручки одну через одну, влаштував паличку біля ноги і притулився сивою головою до перила. З-під густих білих брів глипали блакитнючі ясні очі, які мене
просто заворожили. Здавалось, що ці очі усе своє життя втягували синь неба; саме такі очі я бачила в чарівників в казках. Але було в тих очах щось тужливе і сумне-сумне: колись бачили війну, а тепер бачать слинявих синочків на мерседесах та свої старенькі черевики в метро; ікру в бочках на вітринах магазинів та маленьку головку капусти в своїй потертій сумці... Колись давно в ньо-го була молодість і майбутнє, він танцював з квіткою в кишені та гуляв за руку з коха ною під нічним небом, він вперше цілувався, вперше йшов на роботу, вперше тримав свого малюка на руках. Сидів вечорами на лавці і мріяв про те, наскільки все буде в нього добре, про щасливу старість з купою внуків на колінах і великим садом біля хати... А зараз він старенький в стареньких штанях та черевиках їде в задушливому метро. Опирає сиву голову, потирає зморщеною рукою очі і про щось собі думає. Я вийшла, а дідусь поїхав далі. Мені дуже хочеться щоб їхав він до своїх внуків, які обсядуть його коліна і, гризучи яблука з сумки, щебетатимуть йому про щось.

 

benzonal

28.07.2007

29.07.2007
Т.Т.
ВІДКРИТІ І ЗАКРИТІ ПРОСТОРИ
Людина торкається світу своїм ремеслом як рукавичкою.
Пополудні вона робить паузу і кладе рукавички на полицю.
І раптом вони починають рости, розбухають затемняють зсередини весь будинок.
Темний будинок стоїть в центрі весінніх вітрів.
«Помилуваний», – лунає шепіт в траві: «помилуваний».
Біжить хлопчисько з невидною линвою, що криво здіймається у небо, в якому витає, як повітряний змій, більша за передмістя, його зухвала мрія по майбутньому. соснового бору
де тіні хмар застигли.
Ні, пливуть.
Трохи да лі на північ з пагорбу видно нескінченний блакитний килим.

 

if-ro

29.07.2007
ХОЛЛ КИЇВСЬКОЇ МЕРІЇ
Для тих, хто ніколи не був в мерії
м.КИЇВ:
(а снітса нам трава, трава у дома, вєсьолаявєсьолая трава)

 

 

 

mertva

29.07.2007
(no title)
А їй просто пох на все, і на всіх
у цьому безглуздому примітивному
світі,де кожен зі своєю персональною самотністю,
з власним кишеньковим пеклом він написав їй в асю шось типу Я хочу познайомитись, не лякайся і не тікай а вона просто любила пригоди на свою неприкаяну нікому
непотрібну дупу вони домовились зустрітись там, де зустрічаються неформали їхнього міста (а вони були до болю банальнми, молодими, примітивними і ... він сказав, що вони зараз підуть до нього додому, вона погодилась, не забувши перед тим заспокоїти маму, шо всього-навсього зібралась зі знайомими напитись в Ляльці вони прийшли до нього він зготував їй чай, приніс його в своїй улюбленій кружці, наставив нагадування на будильнику (вони мали змогу "духовно спілкуатись" протягом 30хв(виправте мене, можливо, я щось плутаю)) він ввімкнув готику вона нервово курила дорогі ментолові цигарки, кидаючи на нього час від часу чимось смішні, чимось гнівні погляди годинник вибухнув він забрав у неї цигарку, обняв, притис і почав гладити вона пручалась як могла а. забула сказати, перед тим він дав їй почитати свою оповідку, шось на кшталт Дванадцять моїх улюблених коханок вона була не така як всі, вона особлива, того що для нього нічого не значила, зовсім нічого це було
брутально і боляче, але поряд з тим це було саме тим, про що вона так довго мріяла і чого не міг дати жоден з її колишніх коханців а він її не кохав, він нічого не відчував до неї, взагалі, того покахати її так і не вдалось не було ні грому, ні блискавок, взагаліне було нічого, їй просто було пох вона не думала про те як можна втекти. змусити його одуматись. не знаю. вона просто сиділа, тряслась чи то від задоволення. чи від страху, а скоріш за все від того, що тільки тоді зрозуміла наскільки вона тупа, бридка, підла, лицемірна. наскільки все. що було до того в її житті не має жодного значення ні для неї, ні тим більше для тих. кому то було призначено він ще раз увійшов, обняв її, торкався так ніжно, так любо, як ніхто й ніколи він цуілувуав її усю, він гидко злословив і цілував смішно. точніше тупо,навіть не знаю як то назвати..він ледь не згвалтував її, а вона тулилась до нього, обіймала, прагнула, щоб йому було зручно, комфортно, щоб він її запяматав, і не лише тим, наскільки швидко вона погодилась, а..вона не знала. вона не мала в собі нічого особливого, окрім нього коли вони вертались додому. він тримав її за руку, обіймав... а шо найголовніше-жодних химер-ілюзій.
Одкровення львівської фригідної німфоманки
У ролях:
Львівська фригідна німфоманка
Хрещений батько, він же мати, він же сповивальниця львівської фригідної німфоманки Віктор Х***к ( не з"являється жодного разу в дійствіі у зв"язку з постійною зайнятістю
- мереживо малолітніх незайманих дівчат - куртизанок)
Все почалось з того, що вона ніяк не могла віднайти тієї ниточки, її початку, з якого все і почалось. Падав дощ, падав свіжий літній дощ на її оголені груди, краплі спочатку торкались лише сосків, пізніше вони спадали все нижче й нижче, пробивалиїї цнотливість, вертали її на місце, пробива ли - дарували знов. Хтось нещадно гамселив у двері, і їй довелось нашвидкоруч натягати на струнке холодне тіло якусь шмату, залишену з самого рання лежати на підлозі нікому не потрібною, забутою, як тоді..ти взагалі пам"ятаєш наше Тоді? Коли мені було абсолютно пофіг, а ти й не пам"ятав як мене звати, коли ми стрілись на типовій пиятиці.
двоє розніжених марнотратним життям і чеканням когось-чогось-себе=їх-пройдисвітівзайд, які б нарешті додали трішки олійних фарб у це місиво (яким воно було? і чи це було місиво, а чи просто шмат гівна?) Стук, ще раз, потім двері почали скавувліти так, що мені довелось їх зранку довго заспокоювати, надто довго як на кусок галуззя, з якого тільки й користі що скавуліти, сичати, завивати, плакати, і ні тобі жодної усмішки, жодного кпину..заїбали мене ті дерева, і все тут.
- Христинку, на, візьми слоїка. а то зара як йобнеться об підлогу, будеш сама купувати Змучена Христинка мляво зиркнула на якесь тіло, що зазвичай з самого рання не давало їй спати, подумки послала ту бабу Нусю-Зіну-Петру куди подалі, а натомість чемно зійшла сходами на поверх нижче і повела з тою бабою світську розмову на тему..
Знову дощ, знову вона в вікні, визирає на щось, насолоджується краплинками, які холодіють усе її нутро, сідає на підвіконник, ловить погляди здивованих перехожих, направду здивованих таким дівчиськом, навіть не знати яким і чим саме вони здивовані:
чи то її довершеним тілом, чи її нахабністю, а чи тим, що самі ніколи так не сиділи уночі на підвіконнику голими-голісінькими, не звішували ноги вздовж ринви, не пестили свої груди так захланно..
Знову ранок, хтось лежить поряд, цей хтось дуже нагадує мого нічного знайомого, який випивши одну чи дві,неговорячи про третю зі мною плящину коньяку, взявся співати під моїм вікнами серенади, усі які знав, які не були схожими на серенади, взагалі на співи..а мені було похуй.Я запросила його всередину, він довго розирався кімнатою, намагаючись побачити там холодильник, плитку. бодай щось, що нагадувала, що в цій єдиній квартирі у цілому Львові, в яку його прийняли, є бодай щось їстівне.Натомість я послала його в ванну, стерла помаду, весь макіяж, поголилась під пахвами, визирнула в вікно чи немає дощу-розчарована повернулась до ліжка, там вже лежав він..
Тепер лежу і не можу пригадати як його звати. Він відверто мені подобається. Він дуже худий, високий, в нього великі очі, чимось він схожий на Ісуса. А може я люблю його за те, що бачачи його поряд, мені здається, що я кохаюсь з самим Богом?:) Знову дощ, знову ранок, всі плани пішли шкереберть-він сказав, що любить мене,а я всього лише люблю дощ і себе.
Знову ранок, дощу нема, нема дощу і вечері нема дощу ні зранку, ні ввечері, навіть вночі.
ітак цілий тижденьВідсутність дощу все менше стала турбувати мене. Тепер я думаю, що поряд нема Ісуса і я знову стану атеїсткою, мені гаряче і страшно, а що коли Ісус познайомившись зі мною, більше ніколи не спуститься на землю, більше ніколи не поверне дощ?

...

Chetver © 2014