Людмила ТАРАН
ЦІ ТАЙНИ, ШИФРИ, ТЕМНІ АНАГРАМИ...

ПЕЙЗАЖ

Се вертикальне озеро — м'яка,
Податлива, жіночна амальгама.
Усе є знак, тлумачення і сум...

Архангела невидима ракета
і Бог л машини — тиша, благодать.
Не оплавляйся, як огонь узрієш.

Ці таііни, шифри, темні анаграми...
Веде свое скорботний контрабас.
Зі страху жив, зі страху — помираєш.

...А вікна ці стоять собі в повітрі
І двері незакріплені стоять —
І раз у раз оплакують минуле.

***

Цей глек — неначе Емма Апдієвська.
Неповертальпі сіються і жнуть.
І наша путь, як та змія мітпчна, —
Себе вхопила за премудрий хвіст.

Мов коло зачароване, мов сич,
Як глипання розквітлими очима —
Життя — це зрада? Чи ланцюг спокус?
Чи висолоплені холодні жала?

Ти не чекай, а рухайся: довкіл
Усе пливе, зміїться, мерехкоче.
Та зверху очі стежать-стережуть.
І схрещуються барви для зачаття.

Неандертальці плодяться, авжеж.
І серце мокро облягає туга.
Та в засіку іще повітря є —
І дихаєм у потаємні рурп.

Витягуємо світло зі шпарин —
Воно відвикло від рясного світу.
У дзбані космос скручений лежить
Калачиком — усе почнеться знову!

* * *

На глибині — час розріджений, згладжений.
Лотоса корінь — у мулові Гангу.
Гімнософістп і омфалоскептикп:
Плинність і є вертикаль існування.

А підземелля душі — не розкопане.
Ящури бронзові, змії рогаті.
Сторож вартує печеру зачинену —
Чорний дракон у білій краватці.

КОЛЕКЦІЯ КОХАНОК

Вірші ловеласа

1.
їй хочеться! Але боїться: Я чую нюхом. Невротична Ся кітка, ніжна, боязка.
Прикриє очі — та повіки Тремтять, гарячі... Я веду По линві натяків і ласки...
її напруження мені Передається... Що зі мною? — Я наче підліток... Ураз
У ній спалахує вино, Холодне, владне і зухвале — Я, нею пійманий, горю.
2.
Вона іде — і грає шовк: Він ліпить звивини і форми її барокової плоті... Сховався: темно у в очу. Заласся тягнеться, мов слина. І вже повзе по спині хтивій Слимак-я-хочу!..
Диво з тіла:
Ось тільки спало...
Наче хто зненацька струм ввімкнув — і струни
Вже натягнулися, і лиса
Хмеліє
бідна
голова...
3.
Я тебе впіймаю, видро кучерява! ...Золоті коліна блимали в пітьмі. В рестораннім раї очі обіцяли, І бокал шампану шал підігрівав.
Ти підігравала? Видро кучерява, Досі я не знаю, як розтала ти. І лише кружало, там, де ти лежала. Зібгана, мов постіль, сиротлива ніч...
4.
Груди гостренькі та очі дитячі — за ними Бачу я сплячий, іще не відкритий огонь... Дівчинко люба, не шарпайся — я ж не почвара: Я научу тебе розкошам і таїні...
Сад я досвітній люблю, нетолочені трави: Стежки немає, незбнта дрімає роса... Та сторожка огорожа впівока дрімає. Тиша незаймана вабить — не знає сама...
5.
Мов пес побитий, я приповз До тебе. Мовчки, прохолодно Ти відчинила. Порятуй!
Казав я: бий мене, топчи! Возненавидь! Або розсердься. Мовчала ти. Ллє уперто Я каявся...
...І ляпаси твої, і стогін. І зуби гострі, молоді, І крик розпачливий, і ласе, Аж хворобливе катування —
Ця відомста мені дала, Упорснула шалену силу — Кусай, кусай у серце голе: Я сам благаю, аж кричу!
6.
Любаска повна і важка — Люблю таких! Тілиста — щедра. Лиш голос їй подам — готова Лягти у слухавку і ждать...
Конячко радісна! Як ми З тобою вволю нагасались! О, буде що нам спогадати На вбогім
смертному
одрі.
7.
Я не хочу,
Боюся тебе зустріти...
Сивина, зморшки, утома, потріскана
Кора
Твого дерева... — їй-богу,
Боюся тебе зустріти, моя навчителько...
Бачу: навскісне проміння, літепло чую.
Осоння, ряхтіння світлотіні;
Я — дурне хлопчисько, і ти —
Навчителько моя мила...
Що ж ти чинила зі мною:
Ще тільки волосинками торкалися
Наші руки, ще й пальці мої не сміли
Плекати шовкове тіло твоє —
А я вже вмирав і тремтів,
І світився побіля тебе...
Ти, було, тільки легенько грудьми
Черкнеш моє серце —
А воно займається,
У горлі стугонить,
Скажене моє серце.
...Як терпляче мене вела
До солодкої першої змори на гарячій
Твоїй руці...
Як спліталися
Небо, земля у шаленому безсором'ї!..
Ти, ти, ти —
Моя перша, моя...
І у кожній потому
Я відшукував усміх і тіло твоє,
І дорогу додому...