Своєю любов'ю
я, напевне, зуміла
зробити неможливе -
повернути тебе в дитинство.
Якщо ні,
то чому
ти загубив мене так,
як колись милими
по дорозі
з дитспдка до дому
ми губили свої рукавички?

Зануритися в місто
розтектися
по його тихих вулицях
краплями найтихішого дощу
пожити
химерницею бодай століття
в тій красивій вежі на околиці
дивитися
довго вслід високому юнакові
закохатися
в нього нестямно
і встигнути розлюбити
ще до того
як він зникне за рогом
увібрати
в себе всі запахи і звуки
а потім
заплющити очі
вдихнути
глибоко-глибоко
і безнадійним жестом
скинути цю велику книгу на підлогу -
навіть вона
не принесла полегкості.

Всім
не стане спокою
то марна надія -
чекати
хоч
Авель за сусіднім столом
розминаючи
в довгих знервованих пальцях
цигарку
дочекається
все-таки брата
наша ж музика
стихне в ту ж мить
як скінчиться кава
і ми
перестанемо бути поетами
але маєм ще вічність
треті півні
лиш тріпочуть крильми
і витягують
шиї до сонця
і
наші хрести
ще руками коханих
спадають на плечі.

Я буду
читати твої вірші
не зважаючи на те
що всього за два кроки від мене
п'яний чоловік
упаде
важко вдарившись до асфальту
головою
я буду
ходити на тренування
не зважаючи на те
що цей брудний Станіслав
захлинеться
закликами відстоювати незалежність
я
надто високої думки про себе
щоб дозволити собі таку слабість -
збожеволіти
однією
з
перших.

Країно забутих імен
і самогубців
з закоханими в життя і жінок очима
ти кладеш
свої волохаті лапи
мені на груди
і вологим червоним язиком
лижеш обличчя
ти
ще намагаєшся вірити
що дійсно виявляєш
щирі почуття
а
не
відволікаєш
увагу.