ЛЮДМИЛА ТАРАН

КОЛЕКЦІЯ КОХАНОК
Вірші ловеласа

1.

Їй хочеться! Але боїться:
Я чую нюхом. Невротична
Ся квітка, ніжна, боязка.

Прикриє очі - то повіки
Тремтять, гарячі... Я веду
По линві натяків і ласки...

Її напруження мені
Передається... Що зі мною? -
Я наче підліток... Ураз

У ній спалахує вино,
Холодне, владне і зухвале -
Я, нею пійманий, горю.

2.

Вона іде - і грає шовк:
Він ліпить звивини і форми
Її бароккової плоті...

Сховався: темно ув очу.
Заласся тягнеться, мов слина.
І вже повзе по спині хтивій
Слимак-я-хочу!..

Диво з тіла:
Ось тільки спало...
Наче хто зненацька струм ввімкнув - і струни
Вже натягнулися, і лиса
Хмеліє
бідна
голова...

3.

Я тебе впіймаю, видро кучерява!
... Золоті коліна блимали в пітьмі.
В рестораннім раї очі обіцяли,
І бокал шампану шал підігрівав.

Ти підігрівала? Видро кучерява,
Досі я не знаю, як розтала ти.
І лише кружало, там, де ти лежала.
Зібгана, мов постіль, сиротлива ніч...

4.

Груди гостренькі та очі дитячі - за ними
Бачу я сплячий, іще не відкритий вогонь...
Дівчинко люба, не шарпайся - я ж не почвара:
Я научу тебе розкошам і таїні...

Сад я досвітній люблю, нетолочені трави:
Стежки немає, незбита дрімає роса...
Та сторожка огорожа впівока дрімає.
Тиша незаймана вабить - не знає сама...

5.

Мов пес побитий, я приповз
До тебе. Мовчки, прохолодно
Ти відчинила. Порятуй!

Казав я: бий мене, топчи!
Возненавидь! Або розсердься.
Мовчала ти. Але уперто
Я каявся...

... І ляпаси твої, і стогін,
І зуби гострі, молоді,
І крик розпачливий, і ласе
Аж хворобливе катування -

Ця відомста мені дала,
Упорснула шалену силу -
Кусай, кусай у серце голе:
Я сам благаю, аж кричу!

6.

Любаска повна і важка -
Люблю таких! Тілиста - щедра.
Лиш голос їй подам - готова
Лягти у слухавку і ждать...

Конячко радісна! Як ми
З тобою вволю нагасались!
О, буде що нам спогадати
На вбогім
смертному
одрі.

7.

Я не хочу,
Боюся тебе зустріти...
Сивина, зморшки, утома, потріскана
Кора
Твого дерева... - їй-богу,
Боюся тебе зустріти, моя навчителько...
Бачу: навскісне проміння, літепло чую,
Осоння, ряхтіння світлотіні;
Я - дурне хлопчисько, і ти -
Навчителько моя мила...
Що ж ти чинила зі мною:
Ще тільки волосинками торкалися
Наші руки, ще й пальці мої не сміли
Плекати шовкове тіло твоє -
А я вже вмирав і тремтів,
І світився побіля тебе...
Ти, було, тільки легенько грудьми
Черкнеш моє серце -
А воно займеться,
У горлі стугонить,
Скажене моє серце.

... Як терпляче мене вела
До солодкої першої змори на гарячій
Твоїй руці...
Як спліталися
Небо, земля у шаленому безсором'ї!..
Ти, ти, ти -
Моя перша, моя...
І кожній потому
Я відшукував усміх і тіло твоє,
І дорогу додому...