П Р И М А Р Н И Й З А М О К

У смарагдовій долині
Серед ангельських садів
Звівши вежі старовинні
Пишний замок височів.
В Думки-владаря державі
Був той дім!
Над прекраснішим - в уяві
Не витав ще сирафим!

Стяги гордо майоріли
Понад дахом золоті,
( Як давно вже відшуміли
Дні оті! )
А коли вітрець ласкавий
Там злітав,
То в густі квітучі трави
Аромати проливав.

Мандрівник у тій долині
Бачив в кожному вікні,
Як під лютні спів видіння
Пропливали осяйні,
Танцювали, а на троні
Він сидів -
В багряниці і короні
Гордий владар тих країв.

В блиску перлів і рубінів
Двері в зал.
А крізь двері плинув, плинув
В сяєві дзеркал
Почет Лун, що починали
Дивний спів -
Їхні славили хорали
Мудрість володарських слів.

Тільки ж лихо чорношате
Облягло величний трон.
Владарю вже не стрічати
Сонця схід. Неначе сон -
Дні, яких не повернути,
Спів осанн -
Все забуто, всі забуті,
Все - туман.

Мандрівник у тій долині
У червоних вікнах зрить:
Під потворні звуки тіні
В'ються - темна ненасить!
Товпляться в побляклі двері,
Мов потік,
З диким реготом химери.
Не всміхнуться їм повік.

Д О Л И Н А Т Р И В О Г И

Тихий діл колись-то цвів,
Де з людей ніхто не жив -
Війни їх взяли суворі.
Тільки ніжноокі зорі
З синіх веж в нічні години
Квіти стерегли. За днини
Промінь сонця в квітниках
Ніжився на пелюстках.
А тепер, в годину бід,
Там спокою згинув слід,
Скрізь стривоженості гніт, -
Понад долом спорожнілим
Леготи закам'яніли.
І не вітер у садах
Шумить, мов хвилі зліт і крах
В Гебрідських дальніх островах.
І не під вітром зграї хмар
Простерлись сонмищем примар,
Летять, немов юрба почвар
Понад фіалками, які
Мов очі дивляться людські,
Над ліліями, що схилили
Голівки на чиїсь могили.
Схилили - з ніжних пелюсток
Спадають роси у пісок.
Сльозини по тонкій стеблині
Стікають вічні і невпинні.

С А М О Т Н І С Т Ь

Не був я із дитячих літ
Як всі,- не так я бачив світ
Як інші - всі чуття свої
Черпав не в спільнім ручаї.
І зовсім інше джерело
Мені печаль мою дало,
У радість сам шукав стежин,
Що я любив - любив один.
Коли ступав я за поріг
Життя буремного, то зміг
Спізнати таїну. Прийшла
Вона з глибин добра і зла,
Із водограїв і струмків,
З червоних скель, гірських шпилів,
Із сонця, що в блакитне тло
Осіннє золото несло,
Із блискавиці і грози,
З дощу прозорої сльози,
Із хмар в чистій синизині,
Яка, здавалося мені,
Летіла в далеч од землі,
Мов демон на крилі.

Р Я Д К И Н А Ч Е С Т Ь Е Л Ю

Лий бурштин у білій піні,
Знову кухоль наливай,
Знову одчайдушні тіні
В мозку юрмляться нехай.

Безтурботна влада хмелю,
Дивний легкості екстаз.
А за повним кухлем елю
Що для мене важить час?

Переклав Анатолій Онишко.